Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Українець і Москвин: дві протилежності

Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 191 192 193 ... 249
Перейти на сторінку:
Вона заклала три українські високі школи: університет та педагогічний інститут у Празі, Сільсько–господарську академію в Подєбрадах у Чехословаччині. Ці школи закінчило кількасот молоді, виключно колишніх старшин та вояків української армії, с. т. національно свідомі люди. Ані один з них не осягнув якогось більш–менш важливого становища в науковім або політичнім світі в Европі чи в Америці. Нам не відомі приклади, що хтось із абсольвентів цих українських шкіл зробив собі ім’я бодай в українській науці. Хоч навчання в тих школах стояло на рівні ліпших європейських університетів. Лише кілька з тих абсольвентів стали помітними політичними діячами, і то в не чужому політичному світі, а лише в українському. Отже, 99% абсольвентів цих українських шкіл загубилися по чужинах на чужій роботі, за винятком небагатьох, які зайнялися дрібною роботою в Польщі та Чехословаччині серед тамтешніх українців.

Пропаґандивного значення мали ці школи стільки, що ані на йоту не вплинули на українофобську політику навіть у самій Чехії, а про гітлерівську чи рузвелтівську нема що і згадувати. Ті школи дали кусник хліба кількадесятьом нашим науковцям на кілька років, але й те вийшло на шкоду. Якби не було українських шкіл, то ті наші науковці були б примушені робити те, що роблять тепер із 30–річним запізненням (і відповідними труднощами) — піти до чужих університетів. З того було б далеко більше користи їм, українській науці та українській визвольній справі. Аж тепер ми побачили, що професор–українець у чужому університеті може зробити більше для України, ніж усі професори накупу якогось українського еміграційного університету. Побачили, що особистий зв’язок, особисти знайомство скорше відкривають бажані нам двері, ніж десять «Історій України», хоч би і в чужій мові.

На директорів (чи їхніх дорадників) всіляких інститутів, комітетів, рад в Америці попролазили навіть такі москвини, які щойно вчора вірно служили ворогові таких інституцій — сталінці, а наші, далеко більші знавці, які воювали І. Сталіна, ані один не дістався до тих інституцій (ті з наших, що не воювали І. Сталіна, — дісталися).

Зв’язки? Так! Лише ті зв’язки москвини закладали і скріплювали від 1920 року, а ми закладали агрономічні, кооперативні, меліоративні школи та просвітянщили, і то не серед чужинців, але в свойому ґетті і так, що у містах, де ми мали по п’ять «Просвіт», редактори місцевих чужомовних часописів не знали різниці між «юкрейніен, рашен, ґалішіен, поліш». Та найгірше, що і після того, як пізнали «вартість» нашого ґетта, боїмося висунути свій ніс з нього. Знова закладаємо свої агрономічні, фармацевтичні, інженерні інститути, а не повертаємо ті гроші, час і сили на скріплення катедр українознавства в чужих університетах. Знову закладаємо свої професійні організації не для специфічно українських завдань, лише для чисто професійних, а не йдемо до таких чужоземних.

В Америці є організації, що мають мільйони членів і філії по цілому світі. Ті організації мають великі політичні впливи і збирають мільйони доларів річно на добродійні цілі. Вступ до них вільний. Ми маємо тисячі українців, які могли б бути членами Rotary, Kiwatins, Lyons, Knights of Columbus Clubs, YMGA, St. John Order, Home Guards, Militia, Червоний Хрест і т. п. Маємо сотки людей більшого калібру в минулому і маємо кількадесят таких в американському чи науковому житті. Вони могли би з часом осягнути впливове становище в тих організаціях. Та чи багато українців є їх членами?

Згадані організації часто влаштовують для своїх членів і для сторонньої публіки різного роду виклади, реферати і радо би послухали про незнану, екзотичну для них країну, що її бачили на вулицях в протестаційних походах у гарних вишиваних сорочках. Чи багато виголошено доповідей про Україну в тих організаціях? А лідери їх поза офіційною сценою тягнуть політичні нитки урядів, преси, парламентів. Не одна політична справа вирішувалася за горнятком кави в тих клубах, а потім лише оформлювалася урядом, якому наші подають свої меморандуми часом після вирішення справи в тих клубах.

Прийде час, коли Україна благатиме про МІЛЬЙОНИ тон харчів, ліків, одягу для дітей, жінок, поворотців із сибірських концентраків. Колись передумовою Антанта поставила нам вимогу відмовитися від державної Самостійности. Щось на таке заноситься і тепер. Навіть якби наше членство в подібних американських організаціях не могло вплинути на напрям політики уряду, то могло б поза урядом дістати від тих мільйонних організацій допомоги не десятки тонн, що їх зберемо в своїм ґетті, але тисячі тонн від неукраїнців. Ірландці вислали мільйони доларів до Ірландії, три чверті яких, мабуть, з неірландських кишень. А наші пізні Івани почнуть встановлювати зв’язки з тими організаціями аж тоді, коли вже помруть десятки тисяч сиріт, хворих поворотців з московських концентраків.

А щоб наладнати подібні зв’язки з співгрбмадянами країни населення, ми не потребуємо ані скликати наперед, ані закладати для того окремі організації, ані збирати фонди. Це можуть робити окремі особи, не питаючись нікого. Все, що треба, — це розуміння ваги таких зв’язків, особиста ініціятива та культурний товариський і політичний такт, який підказував би: коли, де, кому, що, як можна і треба сказати про Україну. То все. Навіть досконалого знання мови не конче потрібно. Москвинів і поляків у тих організаціях тисячі. Ми маємо сотки (а може, й тисячі) людей високої кваліфікації для праці в таких чужих організаціях, але воліємо варитися у власному соці в своїм ґетті та нарікати на зв’язки москвинів. Бідні, прибиті своїм почуттям національної нижчости рутенці, хахли.

Всі культурні європейські нації мають свої «Книги знання» — (енциклопедії). Найбільшу і найліпшу мають англійці, що її видають уже понад 100 років. Її пишуть, доповнюють, виправляють у нових виданнях кілька тисяч науковців з усього світу. Тому «Енциклопедія Британіка» для кожного англійця (згл. американця) є найвищий науковий авторитет. В останніх виданнях «Енциклопедії Британіки» (і в інших енциклопедіях) читаємо несотворенні речі про Україну, які знайдете в кожній україножерській московській чи польській пресі.

Наукове Товариство ім. Шевченка (НТШ) існує вже понад 60 років. У часі між останніми війнами існували Українські Наукові Інститути у Варшаві, в Берліні, Університет і наукові об’єднання у Празі. Кілька українських науковців були (і є) членами чужоземних наукових інституцій і користувалися в них пошаною і авторитетом. А в році Божому 1958 читаємо в європейських енциклопедіях мало що не таке, як «українську мову видумав австрійський генеральний штаб».

Треба сказати, що редактори «Енциклопедії Британіки» не є москвинами чи поляками і дуже охоче виправляють помилки, але за умови, коли їм це докажете і науково обґрунтуєте. Чи наші науковці не мали тих наукових доказів? Мали

1 ... 191 192 193 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українець і Москвин: дві протилежності"