Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

стерномантами.[451]

Були то відьмаки, характерники і брехуни, що народ дурили, вдаючи, ніби розмовляють і відповідають на запитання не ротом, а животом.

Саме така черевомовниця жила близько 1513 року по Різдву благословенного нашого Спасителя, звалася вона Якоба Родиджина, італійська жінка низького коліна, і ми нерідко чули, і не лише ми, а й тьма-тьменна мешканів Феррари та інших міст, як з її черева виходив голос нечистого духа, голос невеликий, кволенький і тихий, але слова вона вимовляла цілком розбірливо, виразно і чітко, коли її з цікавости запрошували і закликали до себе багаті сеньйори і принци Цизальпинської Ґаллії, і, щоб крутнів і шахрайства не допустити, її змушували роздягатися догола і затикали їй ніс і рот. Лукавий вимагав, аби його величали Кучерявчиком або ж Цинциннатулом, і тішився непомалу, коли його так називали. Тільки-но його так назвуть, як він цю ж мить починав відповідати на запитання. Як його питали про теперішнє або ж про минуле, то він угадував і тим дивував слухащих. А як про майбутнє питали, то він попадав пальцем у небо і щоразу плів сухого дуба. Нерідко він навіть признавався у своєму невігластві і замість відповіді гучно пердів або ж щось харамаркав якоюсь варварською мовою.

Що ж до ґастролатрів, то вони ходили стовпищем і цілою ватагою, і одні були веселі, грайливі і манірні, а другі сумні, поважні, суворі і понуркуваті, і всі наголо були дармоїди, і за холодну воду не бралися, ніхто з них не працював, вони тільки, за Гесіодом, марно землю отягчали, мали лиш один клопіт — як би не схуднути і не скривдити черево. Ходили в личинах і таких вигадливих уборах і строях — аж очі на себе вбирали.

Ви могли б мені сказати, і про це стародавні мудреці і любомудри писали, що вигадливість Природи здається невичерпною в тому натхненні, з яким вона творила морські мушлі, стільки ми бачимо в них розмаїття форм, барв, обрисів і структур, мистецтву неприступних. Проте смію вас запевнити, що у строях ґастролатрівських кобок упадало в око не менше розмаїття і гожости. Всі вони мали Ґастера за великого бога, поклонялись йому як богу, складали йому жертви як усемогутньому богу, не знали іншого бога, окрім нього, служили йому, любили його над усе і шанували як бога. Сказати б, це про нього писав святий Апостол (До філіпян 3): «Многі бо, про котрих не раз говорив я вам, тепер же й плачучи говорю, вороги хреста Христового, їх кінець — погибель, їх Бог черево».

Пантагрюель порівняв їх із циклопом Поліфемом, який у Еврипіда так глаголить: «Я жертви складаю лише собі самому (а не богам) і моєму череву, з усіх богів найбільшому».

Розділ LIX
Про кумедну статую Жерунку, а також як і які жертви складають ґастролатри черевомогущому своєму богу

Ми все ще спостерігали за мінами і жестами цих ротатих прицюцькуватих нетруджених ґастролатрів, аж це оглушливо забовкали дзвони, і на цей перебовк усі вони вишикувались побатальйонно — за чином, званням і старшинством. Перед вів, рушивши повз месіра Ґастера, опасистий, молодий, здоровий Пузань, на довгій позолоченій жердині несучи дерев'яну статую, неоковирно тесану і грубо розмальовану, схожу на ту, яку Плавт, Ювенал і Помпоній Фест описують. На Ліонському карнавалі її називають Дармоїдкою, а тут вона відома під назвою Жерунка. Була це правдива хоха, кумедна, страхолюдна й обридлива, малих діточок пострах — очі більші за живіт, голова здоровіша за все тіло, щелепи важкі, широкі і страшні, з міцними верхніми і нижніми зубами, і ці зуби, тільки за схований у золоченій жердині мотуз сіпни, моторошно клацали один об одний, як у мецького дракона святого Клемента.

Ґастролари тим часом підступили, і я побачив, що за ними чвалає безліч розгодованих челядинців із кошиками, тайстрами, тюками, горнцями, ополониками і рондельками. Отак під проводом Жерунки якісь дифірамби, крепаколоми[452], епенони виспівуючи і кошики й рондельки відкриваючи, вони приносили у жертву своєму богу:

білий Гіппократ з ніжною

печенею,

хліб білий,

хліб м'який,

хліб канонік,

хліб буржуа,

карбонат шести гатунків,

козлятину смажену,

холодну печеню з телятини з імберцем і з перцем,

кускус,

утрібки,

фрикасе дев'яти гатунків,

паштет,

жирний бульйон на перше,

бульйон з заятини,

бульйон ліонський,

капусту головату з бичачим

шпиком,

меланж,

раґу.

А під них неодмінні трунки і насамперед добірне і смаковите біле вино, відтак кларет і червоне, холодне, як лід, його приносили і подавали у великих срібних кухлях. За цим ішло:

ковбаса ліверна з гострою

муштардою,

сосиски,

бичачі язики копчені,

соління,

хребці під горошком,

фрикандо,

кров'янка,

сервелат,

сальтисон,

шинка,

вепряча голова,

солена дичина з ріпою,

покраяна печінка з салом,

оливки у розсолі.

Все це вином присмачувалося.

Потім їй у пащеку запихали:

баранячі лопатки з часником,

паштети з гарячою підливою,