Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 2"

Ч. 2-3 (7-8). - С. 8-12; Квітень-травень 1944. - Ч. 4-5 (9-10). - С. 15-25. Оригінал статті зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 25, file 517). При підготовці до друку рукопис статті відредагував голова НОУС-у й редактор його Бюлетеня д-р Василь Рудко, який у порозумінні з автором вніс у текст деякі зміни. Передрукована зі скороченням та дрібними змінами у кн.: Між історією й політикою... - С. 358-383.

Подається за останньою публікацією.

У листі до Мирослава Прокопа від 25 жовтня 1969 р. (box 36, file 792) Іван Лисяк-Рудницький писав: “Я свідомий того, що дві останні статті книги (“Між історією й політикою...” - Я. Г.), “Виродження та відродження інтеліґенції” та “Довкола Віденського історичного конгресу”, своїм характером дещо відбігають від інших [...] Проте сподіваюсь, що для читача вони будуть інтересні, а для мене вони цінні як документи мого особистого розвитку”.

61

“Своєрідна поява “мандрованих дяків-пиворізів” [...] ясно говорить про те, що наступає емансипація духовного життя з-під церковної опіки” - після цих слів у первісному варіанті було:

“Ми налічуємо лише деякі точки та головні напрямні розвитку. З конечности обмежуємося цими натяками. Це було би завдання історика. Бо і справді: ми маємо “Історію українського війська”, маємо економічну історію України, маємо прерізні монографії. Коли ж ми дочекаємося “Історії української інтеліґенції”?

Ціль повищих заміток була інша: просто пригадати читачеві, що українська інтеліґенція існує не від учора, що в неї тисячелітня традиція. Освідомлення цього факту може причинитися до того, щоб повернути нинішньому українському інтеліґентові загублену клясову самоповагу”.

62

“Зворотньою точкою було гетьманування Конашевича Сагайдачного та [...] висвячення православних ієрархів під охороною козацької шаблі” - після цих слів у первісному варіанті було: “Не забуваймо про інші завдання, що їх виконувала тогочасна інтеліґенція: вона перестерігала можновладців, коли вони збивалися на фальшиву дорогу, та засуджувала відступників та руїнників рідної землі. Одне слово: стара українська інтеліґенція по змозі сил виконувала свою суспільну функцію: була духовною кермою народу”.

63

“І ця політика старої української інтелігенції увінчалася успіхом” - після цих слів у первісному варіанті було: “Перш усього відхід у чужий табір був у 18 столітті далеко не такий поголовний, як у 19. Серед дрібної та середньої шляхти ще доволі оставалося “твердих русинів”, а були такі навіть серед магнатів”.

64

“Взагалі крайній соціяльний радикалізм [...] відштовхував від української справи заможні та статечні кола мешканців України” - після цих слів у первісному варіанті статті було: “Після того, як у 1917 році через несподіваний дарунок небес впала влада в руки інтеліґенції, занархізувала вона швидко край безглуздим соціальним законодавством і відкрила тим самим дорогу большевицькій інвазії, Одночасно зруйновано всякими експериментами завязки збройної сили, що в бурхливих часах повинна була стати головною опорою нового українського ладу”.

65

“У 1917 році українська енергія звернулася в великій мірі на внутрішню соціяльну боротьбу” - після цих слів у первісному варіанті статті було: “Ці прості ствердження не мають в собі нічого з гіркого присмаку пізніших жалів та самообвинувачень. Навпаки, тим яснішим сяйвом блищатиме в книзі минулого тисяча геройських і трагічних сторінок. Але докладне освідомлення наведених вище фактів відкриває очі на ту велику істину, що найкращі бажання та найбільші зусилля не можуть довести до позитивного висліду, коли в самих засновках зроблено непоправні помилки”.

66

“Іншого проводу нам не треба” - після цих слів у первісному варіанті статті було:

“Такий хід мислей перший раз ясно викристалізуваний, мабуть, у концепції “плебейської нації” Драгоманова. Останніми своїми відгалуженнями сягає ця концепція аж до наших днів, до соціально устроєвих конструкцій Сціборського (“безклясова нація”). Але найвищого свого, не теоретичного, а практичного напруження досягла в 1917-20 роках, коли люди, озброєні таким ідейним риштунком, вчинили спробу формувати життя за своїми принципами.

Над практичними досягненнями інтеліґентської політики сказало свій вирок саме життя”.

67

“Якщо українська нація мала б зажити повним життям, вона мусіла б наново розвинути свої загублені в катастрофах минувшини матеріально продукуючі та войовничі кляси” - після цих слів у первісному варіанті статті було: “Ця критика наскрізь влучна, бо в цілості сперта на незаперечних, недискусійних фактах. Отже, якщо хочемо думати про шлях обнови інтеліґентської кляси, якщо не хочемо попасти на старі вже пройдені бездоріжжя, мусимо заздалегідь висліди цієї критики Липинського вставити в наші рахунки. Добровільне самообмеження повинно стати одною з головних чеснот інтеліґенції. Навіть у такому, більш обмеженому крузі знайшовся б для інтеліґенції безмір обовязків та завдань, і можна вірити, що інтеліґенція всотеро надолужила б зречення із посягнень у суттєво чужі для неї ділянки могутньою інтенсифікацією на властивій для себе ниві праці”.

68

“Більшовики дозволяли собі на різні кумедії: вишукували якогось ученого [...] та [...] саджали як депутата на лаві Верховної Ради поруч якогось свинопаса-стахановця” - у первісному варіанті статті було: “З усіх підсовєтських хожденій по муках був це мабуть найглибший ступінь.

Зберімо ще раз, що досі було сказано про долю східньоукраїнської інтеліґенції. Вона, що ще так недавно у 1917-1920 роках гордо й самопевно рвалася до необмеженої влади, спинилася на найнижчому життєвому дні. Вона стала об’єктом жахливого терору, її існування підрізували в корінню закриттям доросту, її упідлювали та осмішували”.

69

“Однак і на цих землях добу між обома світовими війнами треба визнати як час глибокого занепаду інтелігенції” - після цих слів у первісному варіанті статті було: “Це є доказом на те, що основні соціяльні процеси на всій українській території відбуваються рівнобіжно і вказує рівночасно на те, що доля інтеліґенції на східних землях не випливає із випадкового збігу нещасливих обставин, але є конечним і заслуженим вислідом попереднього розвитку”.

70

“Маємо, розуміється, на увазі не здорову тенденцію до продуктивної господарської діяльності, а до непродуктивного, спекулятивного прибутку, що особливо сильно позначилося під час поточної війни” - після цих слів у первісному варіанті статті було: “Невірно думати, що із чисельної зграї “баришников” розвиняється українська промислово купецька кляса. Панове цеї породи нездібні до тривалого, наполегливого зусилля. Вони являються наявним доказом того, як глибоко сягають розкладові процеси серед української інтеліґенції.

Та тут насувається протиарґумент: чи можна на