Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Потрібна Химерниця. - сказав Максуд. - Не відомо, скільки там амаліонів. І вона має передати повідомлення про те, що група підійшла до фортеці, щоб ми її зустріли. Або якусь іншу важливу інформацію, якщо це знадобиться.

Так, від допомоги в особі Химерниці міг відмовитися тільки повний ідіот.

- Делоріс потрібна похмурим. Без мене також буде туго. - роздумувала вголос Сандрін. - З Химерниць Азаніеля не можна нікому довіряти. Тим більше, що там є шпигун і ми не знаємо, хто саме. Селюстір дуже сильна. Але зелений колір – потрібний колір. У фортеці вона потрібніша. Залишається Мілізен чи Естель.

- Естель. – кивнув Максуд. - Синій колір із щитами. Може, їм доведеться тікати.

- Хто це втікатиме? - обізвалась Ейр. - Можливо, застосовувати стратегічно вигідний відступ на більш підготовлені позиції, але не більше.

- Ти все одно залишишся тут. - подивився на сабазадонку Максуд. - Заміниш мене, якщо… якщо я знову не зможу вести армію у бою. Калібрісто чудовий командир, але він чемпіон. І думає, як чемпіон.

- І лише про чемпіонів. - підтакнула Ейр.

Максуд кивнув головою.

- Жазелізе. Ти підеш.

Жазель спочатку ніяк не відреагувала на його слова. Ні, вона їх почула. І зрозуміла. Просто почути своє ім'я серед тих, кому належить вибратися з обложеної фортеці, пройти безліч кілометрів у невідомому напрямку, та ще й по чужій країні, швидше за все захопленої амаліонами, вона взагалі не чекала. Тому зблідла і видихнула лише за кілька секунд після репліки Максуда.

- Ще піде Естель. І нам потрібна груба сила. Воїн.

- Я не піду! Я не вмію по скелях… це саме. І коли амаліони того, я теж… це… я не вмію! - зірвалася на крик від хвилювання Жазель.

- Ти впораєшся. - Максуд навіть не нагородив її поглядом. - Є пропозиції щодо воїнів? Бажано, не людина.

- Кам'яні надто тупоголові. - підвела очі Ейр. - Звір — не зовсім те, що тут потрібне. - дівчина зітхнула. - Лишається лише чемпіон.

Так. Саме чемпіон їм і був потрібен. Машина для битв. Такий і сам на невеликий загін зможе напасти, і прикрити відхід союзного загону. Потрібен чемпіон.

- Як щодо Румадеу? - запитала Сандрін. - Адже він не в армії Калібрісто зараз?

Максуд кивнув головою. Відмінний вибір. Гарний воїн. Трохи темпераментний. Але добротний. І не мислить надто вузько, як більшість чемпіонів. За що, найімовірніше, і заробив половину своїх попереджень.

- І я піду.

Усі обернулися у бік того, хто говорив.

- У такому плані має брати участь і хтось із боку Азаніеля. - продовжив Оррмарин.

Жазель усміхнулася. Максуд був категорично проти. Але сперечатися зараз із сином генерала означало лише одне — підніметься галас. Азаніель обов'язково доводитиме, що він має брати в цьому участь. На вуха будуть підняті навіть ледачі гусениці, що сплять під камінням. Шпигун, який причаївся в лавах захисників, волею не волею все дізнається. Не можна припустити, щоб меч перехопили.

- За однієї умови. - сказав Максуд. - Ти нікому не скажеш про це. Зрозумів? Тільки батькові. І все. Скелет не повинен знати.

Оррмарин кивнув.

- Висуватися будете, як тільки стемніє. У цей час амаліони зайняті тасуванням військ. Вдень вони показують одні порядки, а потім переміщують війська, щоби підготувати нам сюрприз. В цей час і підете. По скелі вас спустить Поєднувач.

- Потрібні коні. - сказав алхіміст. - Два дні я скакав сюди. До поліоту трохи ближче.

- Мапи? - спитав воїн.

Абсолютний кивнув. Він пізніше сходить і принесе їх. Все відзначить на них. Навіть приблизний шлях. І передасть щось загону на випадок, якщо вони натраплять на диких. Якщо ті ще живі.

- Як ми проведемо коней по скелі? - запитав Оррмарин.

- Щодо цього не турбуйся. - відповів маршал.

- Добре, тоді я роздобуду нам чотирьох скакунів.

- По-тихому. - додав до його слів Максуд.

Син генерала кивнув головою. Жазель трохи підбадьорилася. Компанія збиралася не слабка. Химерниця та чемпіон. Ще Оррмарин. Дівчині не терпілося швидше поскакати з ним із фортеці. Тільки їздити верхи на коні вона не вміла. Нічого страшного, навчиться у дорозі.

Хвилин за п'ять дівчина вже збирала потрібні речі. Ще ввечері варто забігти до кухарів, адже їм потрібні продукти в дорогу. Оррмарин сказав, що батько виділить їм сушене м'ясо, яке може довго зберігатись. Воно не дуже смачне, але краще їсти його, ніж бути голодними. А ще їй треба було сходити до заклиначів. Потрібно, щоби коней провели. І прибрали зі скелі птахів. Величезних діадем.

Ейр плюхнулась у ліжко. Сандрін підійшла до Делоріс перевірити її серпанник. Максуд сів на стілець. З ними зайшов і алхіміст. Він став біля стіни, трохи далі за дверний отвір. Відчинилися двері, і увійшла висока чорнява Химерниця. Сто її кісок було розкидано на одному плечі.

- Які є думки? - запитала вона. - Що то за бог? Що вони взагалі вміють?

Всі присутні на мить відволіклися від своїх справ і подивилися на Максуда. Сам воїн поводив очима від однієї дівчини до іншої. Знизав плечима.

- Краще тобі сказати, маршал. - пригрозила Ейр.

- Я не знаю, що вміє робити цей бог. - зізнався Максуд.

- А інші що могли? - запитала сабазадонка.

- Ну… різне. Могли ставати вогнем і випалювати все та всіх. Викликати природні катаклізми. Урагани, смерчі, блискавки, зливи. Я чув про одного, що міг навіть вулкан змусити прокинутися. Колись ще раніше були такі, що могли взагалі все. Сподіваюся, у них не один із таких богів.

- Таких богів були одиниці! І я в цьому світі залишилася сама. - кинула йому Амайанта, схрестивши руки на грудях.

- Нічого, якось упораємося. - закивав сам собі Максуд, не звертаючи уваги на слова богині.

- Впорається він. - підняла руки до неба дівчина в золоті. - Усе зроблять інші, а він, як завжди, припише всі заслуги собі.

Максуд і Жазель спершу переглянулися, а потім обернули до неї голови. Їхні обличчя застигли в запитаннях. Алхіміст зі свого місця спостерігав одразу за всіма людьми, що знаходилися у кімнаті. Тут відбувалося щось дивне, і він ніяк не міг розібрати, що саме.