Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Чому я маю тобі вірити? - спитав воїн.

Перша нахилила голову та посміхнулася. Максуд кивнув головою.

- Ти прийшла торгуватись.

- Я намагатимусь допомогти вирішити проблему з богом. Ти за це вб'єш її.

- Ні. - одразу ж відповів Максуд.

- Через неї ви програєте. Амаліони не будуть повалені, а людство буде знищено.

- Ні. - ще раз сказав Максуд.

Перша кинулася на нього з неймовірною швидкістю. Воїн виставив руку вперед, маючи намір зловити її. Але на нього впало лише розбите світло, яке вона після себе залишила. Сонячне проміння синього кольору осяяло спалахом вулицю. Усе скінчилося.

- Чим ти так насолила їй? - першою порушила тишу Ейр.

- Ще один бог? - вигукнула Жазель.

Ще один? І без того великі очі Поєднувача стали просто величезними. Де ж ти, Іцуко? Боги вже мешкають серед нас! Усі ті, про яких Іцуко розповідав темними вечорами біля багаття. Вони тут! Якщо йому вдасться вижити, то він багато розповість своєму другові. Алхіміст глянув на Максуда. Той опустив голову. Мабуть, хмурився. А ще його самого в поліоті безпідставно називали Похмурим. Куди йому до Максуду?

- У нас є чим пригостити бога? - запитала Ейр. - Адже у нас повно всяких цих стародавніх штуковин. Можна йому підсунути чемпіона. Вони будуть сперечатися до кінця століть лише про те, за яким протоколом їм краще сперечатися.

- Треба щось вигадати. - сказав Максуд. - Погано, що ми не знаємо, який це бог.

- А є різниця? - запитала Сандрін.

- Так. Боги відрізняються за своїми здібностями. Управління вогнем, стихією, водою, каменем, свідомістю, простором… Або, як Амайанта, всім і одразу. - воїн зітхнув. - Це змінює справу.

Максуд ще нижче схилив голову і обернувся, щоб зайти до хати.

- Стій. - алхіміст виставив руку.

Маршал підняв голову і залишився на місці. Він продовжував стояти спиною до всіх інших. Тепер йому було зовсім не до розмов з абсолютним, який відмовлявся застосовувати свою силу у бою. Потрібно було подумати, як протистояти богу.

- Що ти знаєш про Сім мечів Алхіміста?

- Це не має значення. - похитав Максуд головою. - Усі вони знищені.

- Звідки така впевненість? - спитав алхіміст.

Максуд повільно обернувся до нього.

- Я їх знищив. Усі сім. За наказом Аста. Скинув у жерло вулкана. І дивився, як вони, всі сім, тонуть у лаві. І, якщо що, рахувати я вмію.

- Я бачив малюнки. - стояв на своєму Поєднувач. - Читав десятки книг, де згадується цей меч. Один лишився. Я більш ніж впевнений. У мого народу існує багато легенд із цього приводу.

- У народу, з якого походять усі великі Алхімісти, є легенди про великих Алхімістів та їхні мечі? - підняв брови Максуд. - Дивно.

Поєднувач зробив крок уперед. Впевненість спалахнула в ньому з новою силою.

- Що ти втрачаєш? Ти тут замкнений. З кожним днем ​​ти втрачатимеш союзників, доки ворог не займе фортецю. Якщо в тебе й були плани, то наявність бога у ворога їх всі руйнує. Я пропоную тобі відновити паритет. Я вважаю, що… ні, я впевнений, що меч існує. І я знаю, де його шукати! - алхіміст не тільки витримав важкий погляд Максуда, а й напирав на нього своїм.

- Ти один такий розумний? - спитав Максуд. - Ніхто нічого не знав про меч тисячу років, і тут з'являєшся ти і заявляєш, що меч не просто існує, а ти навіть знаєш, де він захований. Не варто видавати бажане за дійсне.

Алхіміст зробив ще один крок назустріч маршалу. Тепер вони стояли близько один до одного. Всі інші мовчки спостерігали за їхньою розмовою. Тільки Жазель захоплено дивилася на алхіміста, що наважився так говорити з Максудом.

- Я сказав, що я впевнений у його існуванні. І я впевнений, що тобі варто ризикнути, щоби знайти його. Надіслати туди загін, який його забере. Я міг би піти і сам, але без моїх доробок з будівельниками і без щаблів тобі буде складніше.

Поєднувач атакував його поглядом. Колючий, впевнений, такий, що не терпить заперечень. Максуд посміхнувся внутрішньою посмішкою. Нарешті перед ним стояв не переляканий хлопчик із здібностями до алхімії. Навіть Амайанта вилетіла подивитись на драйтла. Тут і зараз перед Максудом постав Абсолютний алхіміст.

- І де нам варто пошукати цей меч? - спитав воїн.

Всі довкола завмерли. Ніхто не промовив і слова. Лише кілька пар очей перебігали з Максуда на Поєднувача і назад.

- Статуї інквізиторів стоять, ніби їх лише вчора виготовили. - сказав алхіміст.

- Інквізитори. - зробив важливе уточнення воїн. - Інквізитори стоять, начебто тільки вчора стали статуями.

Алхіміст зітхнув. Ще одна легенда, про яку він читав або про яку розповідав Іцуко. Світ потихеньку почав йти з-під ніг. Боги, меч алхіміста, тепер інквізитори. Що він взагалі знає про те місце, яке раніше називав рідною домівкою?

- Існує ще одна така статуя. Статуя алхіміста. Її не фарбують. Ніколи. Але вона виглядає, як нова.

Максуд задер підборіддя і примружився, показуючи, що йому цікаво.

- Говорять, що поміст до цієї статуї створив Алхіміст власноруч. Останній із них. Єдине створене місце Алхімістом, яке залишилося до наших днів. Якби в нього справді був такий меч, де він його сховав би?

Воїн схрестив руки на грудях. Треба подумати. Не над тим, що тільки-но сказав абсолютний. Максуд ухвалив рішення, коли той ще й не домовив. Якщо повний алхіміст з упевненістю говорить такі речі, до нього краще дослухатися. Не так часто народжуються такі люди, щоби нехтувати їхніми словами.

- Треба все зважити. - обернулася до нього Сандрін.

- Ні. - похитав головою Максуд. - Все вирішено наперед. Питання лише у тому, хто піде за мечем. І як загін вибереться із фортеці.

- Я піду. Що тут думати? - виступила вперед Ейр. - Чемпіони нічому не хочуть вчитися. З людьми Азаніеля битися нудно. Охоронець Сандрін поки не потрібен. Адже війна. - усміхнулася сабазадонка. - Але з платні не смій вираховувати ці дні.