Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Один
Револьвера в неї з собою не було. Коли вони повернулися після вечері у вітальню, Джо всадовив її у м’яке крісло, і вона поклала револьвер біля себе на столик, захаращений журналами, але спершу прокрутила циліндр і витягла набої. Вони лежали в неї в кишені.
Сюзанна рвонула на себе двері ванної й швидко поповзом дісталася до вітальні. Роланд лежав на підлозі між диваном і телевізором, обличчя в нього посиніло. Він роздирав собі розпухле горло і все одно сміявся. А господар оселі стояв над ним, і першим Сюзанні впало у вічі, що його волосся, те тонке, до плечей сиве волосся старої людини, тепер було майже повністю чорне. Зморшки довкола очей і рота розгладилися. Джо Коллінз помолодшав не на десять, а на двадцять, навіть тридцять років.
Сучий син.
Сучий син вампір.
На нього стрибнув Юк і вхопив зубами за ліву ногу над коліном.
— Двадцять п’ять, шістдесят чотири, дев’ятнадцять, відчепися! — радісно вигукнув Джо і щосили хвицнув ногою. Тепер він рухався легко, як Фред Астер. Юк перелетів через усю вітальню і вдарився об стіну, та так сильно, що табличка «БОЖЕ, БЛАГОСЛОВИ НАШ ДІМ» упала на підлогу. А Джо повернувся до Роланда.
— Я от думаю, — сказав він, — що жінкам, щоб зайнятися сексом, потрібна причина. — Джо сперся ногою на груди Роланда — як мисливець зі здобиччю, подумала Сюзанна. — А чоловікам — лише місце! Отак! — Він вибалушив очі. — Із сексом таке діло, що Господь дає чоловікові мізки й член, але мало крові: одночасно може працювати лише од…
Він надто зосередився на своєму виступі, тож і не почув, як вона підповзла до крісла й вибралася на нього, щоб додати собі зросту. Сюзанна сплела руки в один кулак, піднесла до правого плеча, замахнулася і що було сили вдарила Джо по голові. Удар припав збоку і був такий сильний, що відштовхнув Джо вбік. Але Сюзаннині руки пронизав жахливий біль: вони вдарилися об кістку.
Джо заточився, замахав руками, щоб зберегти рівновагу, й озирнувся на неї. Його верхня губа піднялася, оголюючи зуби — цілком звичайні зуби, та чом би й ні? Цей вампір живився не кров’ю. Зрештою, не даремно тутешні землі назвали Емпатикою. А обличчя навколо цих зубів змінювалося: воно темніло, зіщулювалося, перетворювалося на щось нелюдське. Лице божевільного клоуна.
— Ти, — промовив він, але більше нічого сказати не встиг: його знову атакував Юк. Впинатися зубами потреби не було, бо гостинний господар все ще непевно стояв на ногах. Юк штовхнув його в ліву щиколотку, і Дандело просто впав на нього. Потік прокльонів різко обірвався, коли він вдарився головою. І вирубався б — якби не затишний плетений килим, що вкривав підлогу. А так Дандело майже одразу спромігся сісти й очамріло роззирнувся навколо.
Сюзанна схилилася над Роландом. Стрілець теж силкувався сісти, проте йому це ніяк не вдавалося. Вона вхопилася за револьвер у його кобурі, проте витягти не встигла: він стиснув рукою її зап’ястя. Авжеж, інстинктивно, цього й слід було чекати, але коли над ними нависла тінь Дандело, Сюзанна відчула, як на неї накочує паніка.
— Сука. Я навчу тебе, як перебивати чоловіка, коли він…
— Роланде, відпусти! — закричала вона, і стрілець відпустив її руку.
Дандело стрибнув на Сюзанну, маючи намір затиснути револьвер між нею і стрільцем, але вона випередила його на частку секунди — відкотилася вбік, і він приземлився на Роланда. Сюзанна почула змучене «Уууух!», коли зі стрільця вилетіли навіть ті краплини повітря, які він спромігся вдихнути. Сама важко дихаючи, вона зіп’ялася на руку, націлила револьвер на того, хто був зверху, того, всередині чийого одягу відбувалась якась швидка трансформація. Дандело підняв руки — порожні. Авжеж, порожні, адже вбивати він звик не руками. І одразу ж його риси стали зливатися, дедалі більше втрачати свою предметність. Тепер вони були поверховими — навіть не риси взагалі, а сліди на шкурі якоїсь тварини чи комашиному панцирі.
— Стій! — закричав він голосом, що більше скидався тепер на дзижчання цикади. — Я ще не розповів анекдота про архієпископа і хористку!
— Я його знаю, — сказала Сюзанна і вистрелила двічі, всадивши дві кулі йому в мозок якраз над тим місцем, де щойно було його праве око.
Два
Роланд, хитаючись, зіп’явся на ноги. Сплутане волосся прилипло йому до розпухлих щік. Коли Сюзанна спробувала взяти його за руку, він лише відмахнувся і побрів хиткою ходою до вхідних дверей котеджика, котрий тепер видавався Сюзанні брудним і погано освітленим. Килим був заквецяний їжею, на стіні розповзалася велика мокра пляма. І як вона раніше цього не помічала? Господи Боже, чим же тоді вони вечеряли? Сюзанна вирішила, що краще їй про це не знати, якщо тільки та їжа не викличе нудоту. Якщо тільки вона не була отруйна.
Роланд з Ґілеаду відчинив двері навстіж. Сильний вітер вирвав двері йому з рук і бахнув ними об стіну. Стрілець зробив два непевні кроки назустріч шаленій хурделиці, нахилився, вперся руками в коліна, і його знудило. Сюзанна побачила, як струмінь його блювоти відносить вітром кудись у темряву. Коли Роланд повернувся в будинок, на його сорочці й одній щоці лежав шар снігу. В котеджі стояла страшенна спека: своїм гіпнозом Дандело приховав від них не лише пошарпаний вигляд будинку. Сюзанна помітила на стіні термостат — звичайний старий «Ханівел», що не надто відрізнявся від того, який висів у неї в нью-йоркській квартирі.
Підібравшись ближче, вона уважно подивилася на нього. Температура зашкалювала за вісімдесят п’ять градусів Фаренгейта — крайній показник. Сюзанна перевела термостат на сімдесят градусів і повернулася, щоб роздивитися кімнату. Вогнище насправді було вдвічі більше, ніж їм здалося попервах, і настільки набите дровами, що вогонь ревів, наче у сталеливарній печі. Цьому вона зарадити не могла, розраховувала лише на те, що з часом він пригасне.
Мертва істота на килимі так збільшилася в розмірі, що одяг на ній луснув. Сюзанні вона здалась комахою з безформними кінцівками (майже ногами й руками), що стирчали з джинсів і рукавів сорочки. Сама сорочка ззаду розірвалася, і крізь отвір вона побачила панцир, на якому закарбувалися рудиментарні людські риси. Раніше вона б і повірити не могла, що на світі існує щось гірше за Мордреда у його павучому вигляді. Але ця почвара була гірша. Слава Богу, що мертва.
Охайний яскраво освітлений котеджик — неначе казковий, адже таким він видався їй попервах? — виявився тьмяною і закіптюженою сільською хатою. Електричні світильники все-таки були, проте старі й пошарпані, мов ті люстри
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна вежа. Темна вежа VII», після закриття браузера.