Читати книгу - "Історія ГУЛАГу"

не подобався більше, були схильними вибирати більшу кількість жертв. Ті, хто негативніше ставився до ролі Америки і Заходу у холодній війні, обирали менші цифри. Самі вони кричуще відрізнялися. Історик Роберт Конквест у своїй на той час новаторській праці 1968 року «Великий терор», присвяченій «чисткам» у СРСР, оцінює кількість арештованих НКВД у 1937–1938 роках у сім мільйонів осіб[2024]. У своїй «ревізіоністській» праці 1985 року «Походження чисток» історик Дж. Арч Гетті пише лише про «тисячі» арештів за ті самі два роки[2025].

Як виявилося, відкриття радянських архівів не підтвердило повністю думки жодної з цих шкіл. Перші оприлюднені дані щодо кількості в’язнів ГУЛАГу, здавалося, лежать точно посередині між низькими і високими оцінками. За документами НКВД, які багаторазово передруковувалися, кількість в’язнів у таборах і колоніях ГУЛАГу з 1930 по 1953 роки (за станом на 1 січня кожного року) була такою:

1930 179 000 1942 1 777 043 1931 212 000 1943 1 484 182 1932 268 700 1944 1 179 819 1933 334 300 1945 1 460 677 1934 510 307 1946 1 703 095 1935 965 742 1947 1 721 543 1936 1 296 494 1948 2 199 535 1937 1 196 369 1949 2 356 685 1938 1 881 570 1950 2 561 351 1939 1 672 438 1951 2 525 146 1940 1 659 992 1952 2 504 514 1941 1 929 729 1953 2 468 524[2026]

Ці цифри справді відображають певні речі, про правдивість яких ми знаємо з багатьох інших джерел. Кількість в’язнів почала зростати наприкінці 1930-х років з посиленням репресій. Вона дещо знизилася під час війни внаслідок численних амністій. В’язнів знову стало більше 1948 року, коли Сталін знову посуворішав. На основі цього більшість науковців, які працювали в архівах, зараз погоджуються в тому, що ці цифри грунтуються на справжніх даних, які подавалися в НКВД з таборів. Вони відповідають даним з інших підрозділів радянської державної бюрократії — наприклад, узгоджуються з цифрами з Народного комісаріату фінансів[2027]. Але, незважаючи на це, вони не обов’язково відображають усю правду.

Почнемо з того, що цифри за кожен окремий рік вводять в оману, оскільки вони не враховують значну плинність в’язнів у табірній системі. Наприклад, за документальними даними, 1943 року через табори пройшло 2 421 000 в’язнів, хоча загальні цифри на початок і кінець року вказують на зменшення кількості з 1,5 до 1,2 мільйона осіб. Ця цифра включає переміщення в’язнів у системі, але водночас вказує на величезну кількість переміщень в’язнів, що не потрапили до загальної статистики[2028]. До того ж майже мільйон в’язнів під час війни пішли з таборів до Радянської армії — цей факт майже не віддзеркалюється загальною статистикою, тому що під час війни до таборів прибувало дуже багато нових в’язнів. Ще один приклад: 1947 року до таборів прибуло 1 490 959 в’язнів і 1 012 967 вибуло — величезна плинність, не відображена в наведеній таблиці[2029].

В’язні вибували через смерть, втечі, дострокове звільнення, звільнення і вступ до Радянської армії, вивищення до адміністративних посад. Як уже відзначалося, також часто здійснювалася амністія для старих, хворих і вагітних жінок — за якими незмінно накочувалися хвилі нових арештів. Цей постійний масовий рух в’язнів означає, що цифри насправді були набагато вищими, ніж це спершу здається: на 1940 рік через табори вже пройшло вісім мільйонів людей[2030]. За єдиними відомими мені повними підрахунками з використанням доступної статистики прибуття і вибуття в’язнів та залученням даних із різних джерел, через радянські табори і колонії у період з 1929 по 1953 роки пройшло 18 мільйонів радянських громадян. Ця цифра також узгоджується з іншими даними, оприлюдненими російськими високопосадовцями у 1990-х роках. За одним із джерел, Хрущов говорив про 17 мільйонів людей, що пройшли через тюрми і табори з 1937 по 1953 рік[2031].

Проте у певному глибшому сенсі ця цифра теж оманлива. Не кожен засуджений у Радянському Союзі до виправних робіт насправді відбував свій термін у концентраційному таборі, що належав до ГУЛАГу. По-перше, наведені вище цифри не включають багатьох сотень тисяч осіб, засуджених до «примусової праці без ув’язнення» за дрібні порушення на місці роботи. Ще важливіше те, що існувало принаймні три інші значні категорії в’язнів: військовополонені, ув’язнені післявоєнних фільтраційних таборів і — найголовніше — «спецпоселенці», в тому числі куркулі, вислані після колективізації, поляки, прибалти та представники інших національностей, депортовані після 1939 року, та представники кавказьких народів, кримські татари, німці Поволжя та інші, депортовані безпосередньо під час війни.

Перші дві групи підрахувати відносно легко: за даними з кількох надійних джерел, відомо, що кількість військовополонених перевищувала чотири мільйони[2032]. Також ми знаємо, що у період з 27 грудня 1941 року по 1 жовтня 1944 року НКВД провело слідства у справах 421 199 затриманих у фільтраційних таборах і що 10 травня 1945 року там ще залишалося понад 160 000 затриманих, зайнятих на примусових роботах. У січні 1946 року НКВД закрило ці табори і повернуло до СРСР ще 228 000 осіб для подальшого слідства[2033]. Отже, здається, буде справедливим оцінити загальну кількість у 700 000 осіб.

Набагато тяжче оцінити кількість спецпоселенців — уже з огляду на саме лише те, що дуже багато різних груп засланців відправлялося у різний час до різних місць і з різних же причин. У 1920-ті роки багато старих опонентів більшовиків — меншовиків, соціалістів-революціонерів та інших — відправлялися на заслання адміністративним рішенням, що означає, що формально вони не належали до ГУЛАГу, але водночас відбували покарання. На початку 1930-х років у заслання було відправлено 2,1 мільйонів куркулів, хоча ще невідому їх кількість (без сумніву, йдеться про сотні тисяч людей) було вислано не до Казахстану чи Сибіру, а до якихось частин тих місцевостей, де вони мешкали, або на погані землі на околицях їхніх колгоспів: оскільки багато цих людей тікали, складно вирішити, враховувати їх чи ні. Набагато яснішою є ситуація з національними групами, що депортувалися під час і після війни до «спецпоселень». Так само зрозуміла ситуація і