Читати книгу - "Жінка у білому"

було добре, що ми з сером Персівалем в'їхали до того затишку так по-домашньому, з дружинами!

Узи дружби, що зв'язували мене із сером Персівалем, були в ті дні ще міцніші завдяки зворушливій подібності його й мого матеріального становища. Ми обидва потребували грошей. Непоборна потреба! Світова нужда! Чи знайдеться на світі хоч одна цивілізована людина, котра б нам не поспівчувала? Якщо знайдеться, то яка вона мусить бути нечула! Або ж яка багата!

Я не стану заходити в прикрі подробиці печальної цієї теми. Моя думка з огидою сахається від неї. Із стійкістю давнього римлянина я показую свого порожнього гаманця й порожнього гаманця сера Персіваля сором'язливому оку суспільства. Дозвольмо цьому факту вважатися раз і назавжди визначеним та й ходімо далі.

В маєтку нас зустріло пречудове, дивовижне створіння, чиє ім'я — «Меріан» — закарбувалося в моєму серці, жінка, яку в холодній атмосфері світського товариства знають як «міс Голкомб».

О небо праведне! З якою незбагненною стрімливістю я навчився обожнювати цю жінку! У свої шістдесят я божествив її з вулканічним запалом вісімнадцятилітнього юнака! Всі золоті розсипи багатої моєї натури були безнадійно кинуті до її ніг. Моїй дружині, — бідному ангелові! — дружині, що обожнює мене, діставалися тільки нікчемні шилінги та пенси. Такий світ, така Людина, така Любов! Я питаю: хто ми, як не маріонетки в ляльковому театрі? О всесильна Доле, обережніше смикай за наші струни! Будь милосердна, коли змушуєш нас танцювати на нашій жалюгідній, маленькій сцені!

Попередні рядки, якщо їх правильно розуміти, появляють цілу філософську систему. Вона — моя.

Я продовжую.

Становище наших домашніх справ на початку нашого перебування в Блеквотер-Парку змальоване з дивовижною точністю, із глибокою проникливістю рукою самої Меріан.

(Даруйте, що дозволяю собі п'янку вольність називати це божественне створіння на ім'я). Близьке знайомство з її щоденником, до якого я добувся таємними шляхами, невимовно мені дорогими в спогадах, дає змогу моєму невтомному перу не зачіпати теми, що її вже вичерпала ця винятково досконала жінка.

Діла, — діла захопливі, грандіозні! — до яких я причетний, починаються з того печального лиха — з хвороби Меріан.

Наше становище в той час було вкрай серйозне. До певного строку значні суми грошей були потрібні серові Персівалю (я вже не згадую тієї дещиці, що так само дуже була потрібна мені). А єдиним джерелом, із якого ми могли зачерпнути, був капітал його дружини, але жоден гріш того капіталу не належав йому — до її смерті. Погано! Але ще гірше було попереду. Мій гірко оплакуваний друг мав свої приватні клопоти, допитуватись про які надто зацікавлено мені боронила делікатність моєї некорисливої прихильності до нього. Я тільки й знав, що якась жінка, Анна Катерік на ім'я, переховується десь у нашій околиці, що вона спілкується з леді Глайд і що наслідком такого спілкування може бути розкриття однієї таємниці, а це, своєю чергою, могло навіки погубити сера Персіваля. Він сам сказав мені, що він — пропаща людина, якщо не зуміє змусити мовчати свою дружину та не розшукає Анни Катерік. Якщо він пропащий, то що ж тоді буде з нашими грошовими перспективами? Я хоробра людина, але я здригався від такої думки!

Вся могуть мого інтелекту спрямувалася тепер на розшуки Анни Катерік. Хоч які серйозні були наші матеріальні труднощі, вони давали нам якийсь час для передиху. А необхідність розшукати ту жінку була невідкладна. Я тільки й знав, за описами, що вона надзвичайно схожа з лиця на леді Глайд. Завдяки цьому цікавому факту, повідомленому мені лише для того, щоб я міг краще розпізнати ту, котру ми шукали, та ще завдяки додатковому повідомленню про втечу Анни Катерік із божевільні, у моїй голові зародилася грандіозна ідея, яка згодом призвела до таких дивовижних наслідків! Моя ідея полягала в цілковитому ототожненні двох окремих особистостей. Леді Глайд та Анні Катерік належало помінятися одній з одною іменами, місцями й долями. Чудесним наслідком цього обміну був виграш у тридцять тисяч фунтів і вічна непорушність таємниці сера Персіваля.

Коли я поміркував над обставинами, моя інтуїція (майже завжди непомильна) підказала мені, що наша Анна-невидимка рано чи пізно повернеться до старої альтанки біля озера Блеквотер. Там я і став на чати з самого рання, попередивши місіс Майклсон, економку, що мене, коли знадоблюся комусь, можна буде знайти, заглибленого в науку, в тому самотинному місці. Я дотримуюсь непорушного правила — ніколи не робити зайвих таємниць і не збуджувати зайвих підозрінь, коли їх можна відвернути невеличкими дозами своєчасної відвертості. Місіс Майклсон від початку до кінця беззастережно мені вірила. Довірливість цієї шанованої дами (вдови англіканського священика) хлюпала через вінця. Зворушений таким надлишком простодушної довіри в жінці такого шанованого віку, я відкрив просторі вмістища моєї широкої натури й поглинув ту її довіру всю цілком.

За те самовіддане чатування край озера я був винагороджений появою, щоправда, не самої Анни Катерік, а лиш особи, яка опікувалася нею. Ця особистість теж була переповнена наївною довірливістю, яку я поглинув так само, як і в попередньому випадку. Я лишаю їй самій описати обставини, за яких ми здибались (може, вона досі цього ще не зробила) і за яких вона познайомила мене заочно з предметом її материнських турбот. Коли я вперше побачив Анну Катерік, вона спала. Мене мов електричним струмом ударило, коли я побачив, як ця нещасна жінка схожа на леді Глайд. Той грандіозний план, що доти уявлявся мені тільки в загальних рисах, ураз вималювався в моїй голові, коли я подивився на обличчя сплячої, постав перед моїм внутрішнім зором у всіх щонайдрібніших подробицях. Водночас моє серце, завжди відкрите для ніжних почуттів, розтало в сльозах від таких страждань бідолашки. Я зараз же взявся полегшити ті страждання. Іншими словами, я подбав про необхідні покріпляючі засоби для того, щоб Анні Катерік вистачило сил здійснити поїздку в Лондон.

Тут я мушу заявити необхідний протест і виправити прикре непорозуміння.

Кращі роки мого життя були присвячені ревному вивчанню медичної та хімічної наук. Особливо хімія завжди невідпорно вабила мене до себе завдяки величезній, безмежній владі, яку вона дарує тим, хто її пізнає. Хіміки — я стверджую, наголошую це, — могли б, коли б захотіли, змінити судьби людства. Дозвольте мені пояснити цю думку, перш ніж я продовжу свою розповідь.

Розум, кажуть, править світом. Але що править розумом? Тіло. Тіло (пильно стежте за ходом моєї думки) перебуває у владі найвсесильнішої з усіх властительок — хімії. Дайте мені, Фоско, хімію — і, коли Шекспір