Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

ще й техніку тиснення, скані, зерні, карбування, сріблення і золочення, працюючи на замовлення представників соціальної верхівки. Виготовляючи прикраси, майстри Пастирського городища не лише застосовували складні візантійські технології, а й виробляли продукцію за дунайськими взірцями.

Нова доба: мистецтво VIII–ІХ ст.

На початку VIII ст. стиль художньої обробки кольорових металів помітно змінився, як змінився певною мірою і набір прикрас. Про це свідчать передусім як набори, так і окремі прикраси жіночого ювелірного гарнітура. У чоловічому наборі металевих оздоб з’явилися нові риси — виразні зразки дружинного гарнітура геральдичного стилю вийшли з ужитку, поступившись виробам болгаро-хозарського стилю.

Композиція жіночого ювелірного комплексу лишилася незмінною, але дещо іншим став склад і характер прикрас. Як і в VІ–VII ст. обабіч грудей носили по одній фібулі ант­ропозооморфного чи антропоморфного зразка, що інколи з’єднувалися між собою ланцюжком. Груди прикрашали гривною або разком намиста зі скляних, бурштинових чи порожнистих металевих намистин і мушель, доповнених інколи кільцевими чи круглими пластинчастими металевими підвісками. На зап’ястях носили браслети з розширеними кінцями. Підперізувалися ремінцем із невеликою пряжкою. У минуле відійшли вінці з підвісками, разки з металевих пронизок і пластинчастих підвісок різної конфігурації та персні з подвійними спіралями на кінцях. Замість дротяних скроневих дугастих підвісок та накісників зі спіралями на кінцях у моду ввійшли литі чи порожнисті зірчасті підвіски й амфороподібні сережки.

Антропоморфні фібули, які впродовж VIIІ ст. стають основним типом застібок, своїм зовнішнім виглядом суттєво відрізняються від пальчастих, зоо- й антропозооморфних з їх порівняно складним, подекуди мережаним, силуетом і характерним декором. Обрис щитків антропоморфних фібул є нерозчленованим, замкнутим. Своїм виглядом вони віддалено нагадують силует людської фігури з підкресленим станом, що й послугувало підставою для відповідного найменування.

У менших, литих із бронзи антропоморфних фібул обрис щитків подекуди нагадує форму видовженого сердечка, а інколи наближається до простої геометричної форми півкола чи кола. Великі фібули, виготовлені з тонкої срібної кованої пластини, підсиленої з тильного боку вужчою залізною проміжок між щитками, зазвичай, відсутній. Здебільшого ці застібки мають вигляд однієї металевої фігурної пластини видовженої овальної форми, що звужується посередині. Дужка тут уже не відіграє функціональної ролі, перетворившись на елемент декору. Додатково поверхню прикрашають від двох до шести «перлин» — круглястих тиснених опуклостей, розміщених симетрично обабіч дужки. Їх доповнюють разки дрібніших тиснених опуклостей — «зерні».

Великі срібні антропоморфні фібули були головними оздобами жіночого ювелірного набору VIII ст., з якими не могла зрівнятися жодна інша його складова. Стилістика цих виробів, спосіб виготовлення і декор не має спільного з іншими типами застібок, поширеними серед населення Середнього Подніпров’я. Вони були створені місцевими майстрами, які поєднали окремі компоненти кавказьких, кримських (готських), дунайських і наддніпрянських фібул.

Певний час поряд з антропоморфними співіснував один із різновидів антропозооморфних застібок, верхній щиток яких увінчувався двома невеликими кільцеподібними виступами, а нижній закінчувався зображенням людської голови. Найвиразнішими є два зразки, що вийшли з однієї майстерні. Одна фібула походить з Пастирського городища, місце знахідки іншої не відоме. Художній ефект виробів полягає в мережаному силуеті — це стилізовані голови тварин, у яких вгадуються обриси коней або павичів, антропоморфна голова. Гравірування дещо конкретизує іконографію і оживляє площинні силуети.

Однією з неодмінних прикрас ювелірного набору VIII ст. були шийні гривни й браслети. На зміну гривнам із гладкого дроту, з’являються вироби з крученого срібного дроту з поздовжніми насічками, через що по всій поверхні виробу пролягають кілька спіральних заглиблень (гривни з Харівського, Андріяшівського, Вороб’ївського скарбів). Від початку ІХ ст. у вжиток увійшли кручені гривни з квадратного в перерізі дроту. Спочатку майстри скручували дріт не на всю довжину, а лише частково. В Івахницькому скарбі кручені лише кінці гривень.

Браслети представлені двома типами — дротовими (з потовщеними кінцями) й виготовленими з пластини, центральна частина якої склепана в круглий дріт. На дротових огранені потовщення позбавлені орнаментації (Харівський скарб, Пастирське городище). Браслети з пластин мають розширені і порожнисті кінці — гранені або округлі, які формувалися способом штампування на відповідній матриці. Порожнисті шестигранні походять цз Харівського і Зайцівського скарбів, Пастирського городища, округлі — з Пастирського городища. Пластинчасті знайдені на Новотроїцькому городищі та в Андріяшівському скарбі.

Поміж сережок розрізняються прикраси з порожнистою підвіскою у формі кулі, приєднаної до вершини півкулі меншого діаметру (амфороподібні); з порожнистою кулею, до якої прикріплено згори й знизу дві півкулі меншого діаметру; з порожнистою підвіскою у формі невеликої краплі; з підвіскою із скріплених зернин. Нерідко зернь доповнює всі типи підвісок.

Численну групу становлять порожнисті й цільнолиті скроневі кільця із зірчастою підвіскою. Вони бувають семи-, п’яти- й трипроменевими. Промені виконані з пірамідок зерні (у порожнистих) або псевдозерні (у литих). Центральна частина розеток — опукла напівсфера з великою напівзерниною на вершині або отвір (у мережаних). Нижня дужка скроневого кільця, до якої кріпиться зірчаста підвіска, нерідко розширена у вигляді місячного «серпа» чи чотирикутної вигнутої смуги.

Скроневі кільця є однобічними прикрасами. Скріплені з різних деталей порожнисті підвіски виготовлено зі срібла чи золоченого срібла, литі — зі срібла й бронзи.

Розвиток місцевого ювелірного мистецтва відбувався шляхом спрощення чужоземних взірців, заміною його на менш трудомісткі литі вироби. Ця тенденція сформувалась і діяла не без впливу самої Візантії, яка в той час увійшла в смугу соціально-політичної і культурної кризи, і сама вдалася до масового тиражування дещо спрощених литих прикрас. Процес спрощення взірців спричинив появу нових місцевих груп ювелірних прикрас. Місцеві майстри творчо розвинули й урізноманітнили асортимент ювелірних прикрас раннього середньовіччя.

Зразки ювелірних виробів, що використовувалися чоловіками, порівняно із жіночими прикрасами — нечисленні. Відомо лише кілька ремінних декоративних накладок і ремінні розділювачі. Розділювач із Пастирського городища виготовлений з бронзи способом одностороннього лиття. Він має вигляд трикутної, трохи опуклої бляхи, вписаної в кільце. У її центрі міститься рельєфна багатопроменева розетка в колі, а на вершинах — рифлені віялоподібної форми. Аналогічні вироби виявлено у с. Михайлівка на Київщині й балці Майорка на Дніпропетровщині.

Ремінні накладки-наконечники переважно тиснено зі срібних пластинок. Дві щитоподібні накладки з Пастирського мають по центру заглиблення у вигляді сердечка з півсферичною опуклістю в середині. Поверхні всіх тиснених мотивів золочені. З Пастирського городища походить і наконечник у вигляді напівсферичної рифленої центральної частини з двома виступами на протилежних кінцях. Ремінні накладки з Пастирського представлено гладкими півсферами. Аналогічні півсфери походять з Харівського скарбу.

Розгром Пастирського городища та інших ремісничих майстерень у середині VIII ст. хозарами поклав край традиції художньої металообробки, пов’язаної з епохою Великого розселення слов’ян і зумовленими нею широкими, часто безпосередніми контактами з культурними осередками Подунав’я та Візантії. Формується новий набір переважно з цілковито нових зразків прикрас, що пов’язано передусім із політико-економічним та культурним впливом Хозарського каганату. Населення Середнього Подніпров’я і Лівобережжя активно запозичує хозарський тип сережок, перснів, бляшок поясного металевого гарнітура. Особливо виразно це простежується в середовищі носіїв роменської культури, хоча фіксується й на пам’ятках райковецької.

Однак дунайські традиції ювелірного мистецтва на слов’янських землях не зникли повністю. У трансформованому вигляді вони продовжують існувати на землях слов’ян у тих чи інших проявах впродовж другої половини VIII ст. і всього ІХ ст. Зернь, порожнисті штамповані кульки, а також прийоми їх компонування продовжували побутувати в роменській культурі до першої половини ХІ ст., але відтворювалися тільки ливарним способом.

На райковецьких і роменських пам’ятках з’являються нові форми прикрас, передусім підковоподібних фібул, які побутували в наступні періоди. Однією з найпоширеніших жіночих прикрас райковецької культури були скроневі перснеподібні