Читати книгу - "Трістрам Шенді"

мого Трістрама почалися ще за дев’ять місяців до його появи на світ.

Моя мати, що сиділа поруч, підвела очі, – але так само мало зрозуміла те, що хотів сказати батько, як її спина, – зате мій дядько, містер Тобі Шенді, який багато разів уже чув про це, зрозумів батька прекрасно.

Розділ ІV

Я знаю, що є на світі читачі, – як і безліч інших добрих людей, що зовсім нічого не читають, – які доти не заспокояться, поки ви їх не втаємничите від початку до кінця в усе, що вас стосується.

Тільки зважаючи на цю їх примху і тому, що я за природою не здатний обдурити чиї-небудь очікування, я і заглибився в такі подробиці. А оскільки моє життя й погляди, ймовірно, чинитимуть деякий шум у світі й, якщо припущення мої правильні, матимуть успіх серед людей усіх звань, професій і міркувань, – читатимуться не менше, ніж сам «Шлях паломника»[6] – доки їм насамкінець не випаде доля, якої Монтень побоювався для своїх «Дослідів»,[7] а саме – валятися на вікнах віталень, – то я вважаю необхідним приділити трохи уваги кожному по черзі й, отже, маю попрохати вибачення за те, що ще деякий час ітиму по обраному мною шляху. Словом, я дуже задоволений, що почав історію мого життя так, як я це зробив, і можу розповідати в ній про все, як говорить Горацій, ab ovo.[8]

Горацій, я знаю, не рекомендує цього прийому; але поважний цей чоловік говорить тільки про епічну поему або про трагедію (забув, про що саме); – а якщо це, окрім усього іншого, і не так, прошу в містера Горація вибачення, – бо в книзі, до якої я приступив, я не збираюсь обмежувати себе ніякими правилами, хай то навіть правила Горація.

А тим читачам, у яких немає бажання заглиблюватися в такі речі, я не можу дати кращої ради, як запропонувати їм пропустити частину цього розділу, що залишається; бо я заздалегідь оголошую, що вона написана тільки для людей допитливих і зацікавлених.

– Зачиніть двері. – Я був зачатий у ніч із першої неділі на перший понеділок місяця березня, року Господнього тисяча сімсот вісімнадцятого. Із цього приводу в мене відсутні всякі сумніви. – А такими детальними відомостями відносно події, що сталася до мого народження, маю завдячувати я іншому маленькому анекдоту, відомому тільки в нашій сім’ї, але нині оголошуваному для кращого з’ясування цього пункту.

Треба вам сказати, що батько мій, який спочатку вів торгівлю з Туреччиною, але кілька років тому залишив справи, щоб оселитися в родовому маєтку в графстві *** і закінчити там дні свої, – батько мій, вважаю, був одним із найбільш пунктуальних людей на світі в усьому, як у справах своїх, так і в розвагах. Ось зразок його граничної точності, рабом якої він воістину був: уже багато років як він узяв собі за правило в перший недільний вечір кожного місяця, від початку і до кінця року, – з такою ж неухильністю, з якою наставав недільний вечір, – власноручно заводити великий годинник, що стояв у нас на верхньому майданчику чорних сходів. – А позаяк у пору, про яку я завів мову, йому йшов шостий десяток, – то він мало-помалу переніс на цей вечір також і деякі інші незначні сімейні справи; щоб, як він частенько говорив дядькові Тобі, відкараскатися від них усіх відразу і щоб вони більше йому не докучали і не турбували його до кінця місяця.

Але в цій пунктуальності була одна неприємна сторона, яка особливо дуже позначилася на мені й наслідки якої, боюся, я відчуватиму до самої могили, а саме: завдяки нещасній асоціації ідей, які насправді нічим між собою не пов’язані, бідна моя мати не могла чути, як заводиться названий годинник, – без того, щоб їй зараз же не спадали на гадку думки про деякі інші речі, – і vіce versa.[9] Це дивне поєднання уявлень, як стверджує проникливий Локк,[10] що поза сумнівом розумів природу таких речей краще, ніж інші люди, породило більше безглуздих вчинків, аніж які завгодно інші причини для непорозумінь.

Але це мимохідь.

Далі, з однієї нотатки в моєму записнику, що лежить на столі переді мною, видно, що «в день Благовіщення, який припадав на 25-те число того самого місяця, яким я позначаю моє зачаття, батько мій вирушив до Лондона з моїм старшим братом Бобі, щоб улаштувати його у Вестмінстерську школу,[11] а позаяк те ж саме джерело свідчить, «що він повернувся до своєї дружини та сімейства тільки на другому тижні травня», – то подія встановлюється майже з повною достовірністю. Втім, сказане на початку наступного розділу виключає з цього приводу всякі сумніви.

– Але скажіть, будь ласка, сер, що робив ваш татко протягом усього грудня, січня й лютого? – Прошу, мадам, – весь цей час у нього був напад ішіасу.

Розділ V

П’ятого листопада 1718 року, тобто рівно через дев’ять календарних місяців після вищевстановленої дати, з точністю, яка задовольнила б резонні очікування найприскіпливішого чоловіка, – я, Трістрам Шенді, джентльмен, з’явився на світ на нашій шолудивій і злощасній землі. – Я вважав би за краще народитися на Місяці або на якій-небудь із планет (тільки не на Юпітері й не на Сатурні, тому що абсолютно не переношу холоду); адже на жодній із них (не поручуся, втім, за Венеру) мені напевне не могло б випасти гірше, ніж на нашій брудній, паскудній планеті, – яку я по совісті вважаю, щоб не сказати гірше, зробленою з вишкребків і обрізків усіх інших; – вона, правда, досить хороша для тих, хто на ній народився з великим ім’ям чи з великим статком або кому вдалося бути покликаним на громадські пости й посади, що дають шану або владу; – але це до мене не відноситься; – а оскільки кожен схильний судити про ярмарок із власного виторгу, – то я знов і знов оголошую землю найпаскуднішим із коли-небудь створених світів; – адже, по чистій совісті, можу сказати, що відтоді, як я вперше втягнув у груди повітря, і до цієї години, коли я ледве в змозі дихати взагалі, внаслідок астми, схопленої під час катання на ковзанах проти вітру у Фландрії, – я постійно був іграшкою так званої Фортуни; і хоч я не нарікатиму даремно на неї, кажучи, ніби коли-небудь вона дала мені відчути тяжкість великого або надзвичайного горя, – все-таки, виявляючи найбільшу поблажливість, мушу