Читати книгу - "Ловець океану. Історія Одіссея"

чужу славу. Я не мав його покидати, я мав прив’язати себе до цього дерева, до цього будинку, до цієї жінки, до цього неба, — бо я не мав рушати зі свого місця, бо я не мав зраджувати свого серця.

Ті, хто шукає слави, втрачають душу. Ті, хто шукає слави, втрачають здатність обійняти у мирі та спокої. Ті, хто шукає слави, втрачають здатність зупинитися.

І я зрозумів, що покарання наздогнало мене. І що воно сильніше і нестерпніше за злість Посейдона.

* * *

Я пішов до будинку Лаерта, свого батька. Стежкою вниз, через долину, до підніжжя високого Неріона, застеленого лісами.

Неріон стояв непорушно над моїм царством, наче воїн-гора, який оберігає спокій смертних. Долина під ним була наповнена сонцем.

Лаерт, мій батько, оселився тут іще до мого походу на Трою.

Я більше не хочу бачити людей, казав тоді він. Я плавав широкими морями, я був на помості Арго, я був на Калідонських ловах, я знав богів і героїв, я був тричі поранений, я знаю, де сонце встає, і де воно сідає. Іди, Одіссею, тепер твоя черга, а я говоритиму з вітром, він розкаже мені про твої вчинки, про те, кого ти врятував і кого ти знищив.

І я пішов, справді, тоді була моя черга.

Тепер я побачив його здалеку, він стояв посеред поля, далеко від дому, і дивився на сонце. Це я, Одіссей, твій син, сказав я йому.

Він обернувся до мене і подивився незрячими очима.

— Взимку я сплю на підлозі з рабами, біля вогню, влітку я сплю в саду на листі винограду, згрібаючи його в купу, щоб було м’яко.

— Це я, Одіссей, Лаертів син, твій син.

— Взимку на землі холодно, навіть біля вогню, але немає в мене ковдр і немає в мене пуховиць, а влітку я сплю на листі винограду, і м’яко стає моєму тілу, а син мій помер давно, і м’яко йому в царстві мертвих, і м’яко мені буде там із ним скоро, знай мої слова, чужинцю.

— Я не помер, я тут, біля тебе.

— М’яко мені буде там скоро, у царстві мертвих немає холоду, у царстві мертвих немає смерті, взимку мені холодно, навіть біля вогню, але немає в мене ковдр і немає в мене пуховиць, чужинцю.

Я говорив із ним довго, я ділився з ним спогадами юності, коли був із ним щодня, я брав його руки та підносив до свого обличчя.

Але він не впізнавав мене.

* * *

Де ти, Пенелопо?

Де ти тепер?

Я зібрав частину своїх воїнів, наказав їм сісти на корабель і плисти в Кефалонію, де правив цар Метіон. За тиждень вони повернулися до мене. Метіон помер, казали вони, Кефалонією править його син, він злий та ледачий, він нічого не чув ані про Пенелопу, ані про тебе, Одіссею.

Тоді я послав своїх воїнів на Лефкаду, де правив цар Пілад. За тиждень вони повернулися до мене. Пілад уже старець, казали вони мені, він говорить із богами й деревами, та вже не розуміє мови людей.

Я посилав їх на Дуліхій, де багато міді, і на Зам, де багато птахів, і на Закінф, де багато високих дерев. Я посилав їх навіть у Пілос, землю героїв. Але щоразу вони поверталися ні з чим, з порожніми словами та пустими надіями.

Я послав їх у Тафос, де жив Анхіал; у нього колись купував я отруту для своїх стріл. Від нього люди мої повернулися за місяць. Анхіал помер, але живий його син Ментес, казали вони; два роки тому він припливав на Ітаку і говорив з Телемахом.

— Говорив?

— Так.

— І що він сказав?

— Він сказав, що це був не зовсім він.

— Не зовсім?

— Так.

— Як це?

— Він написав тобі, Одіссею.

Так, мудрий Одіссею, писав Ментес, я був на Ітаці, я бачив Телемаха, я бачив Пенелопу, вони були живі, але дім твій повнісінький злих людей. Вони хотіли руки Пенелопи, вони хотіли тіла Пенелопи, вони хотіли твоїх земель, вони хотіли твоїх тварин. Антиной був серед них, а також Евримах, а також Агелай, а також Амфіном. Ктессип був серед них, а також Демоптолем, а також Елат, а також Евріад, а також Пейсандр.

Коли я був у твоєму будинку, Одіссею, в серце моє увійшла Афіна, ти завжди відчуваєш присутність бога в собі, коли він хоче цього, тоді ти бачиш землю, і море, і хмари, і мудрість, і печаль. Вона говорила з Телемахом через мене, Одіссею.

Коли бог бере твоє тіло, як здобич, ти ще довго відчуваєш його присутність у собі. Серце моє ще три дні билося так, ніби хотіло щось сказати. Ти відчуваєш, що є інша істота всередині тебе, і якщо її розгнівити, твоє тіло вибухне і розсиплеться в морі.

Відтоді нічого я не чув про Пенелопу. І про Телемаха теж.

Лист Ментеса обірвався, а з ним обірвалася моя надія.

* * *

Тоді я сказав своїм воїнам сідати на корабель і плисти до Менелая, царя Спарти. Колись він переконав мене йти з ним на ту війну — війну через жінку, через його жінку, через Гелену, яка принесла нам стільки страждань.

Він тепер із Геленою, мій друг Менелай, він повернув її з Трої, він забрав її у Лариса, він перевернув увесь світ догори ногами, щоб відновити свій маленький зв’язок, свій маленький світ. Але я через нього лишився ні з чим. Я лишився з чорним стовбуром, який колись квітнув щороку і дарував мені солодкі плоди.

Мої воїни повернулися через місяць. Вони привезли від Менелая лист.

Любий Одіссею, писав він, ми думали, що ти загинув, ми думали, що тебе знищило море.

Любий Одіссею, як би я хотів тебе побачити, як би я хотів говорити з тобою, розповісти тобі все, почути від тебе все.

Твої воїни питають мене про Пенелопу. Що я можу тобі відповісти?

Одного дня вона прислала до мене вашого сина Телемаха, у нього чорне хвилясте волосся і міцні руки, він дивиться сміливо і хитро, майже як ти.

Телемах переказав мені її слова. Вона йде з Ітаки, вона не може далі чекати на тебе, вона не може далі терпіти нахабства чоловіків, які заповнили її будинок, домагаючись її серця, домагаючись її плоті. Вона йде далеко, бо хоче служити богам, і просила мене потурбуватися про її сина.

А Телемах, твій син, писав мені Менелай, — він змужнів, він завжди був неспокійний, і