Читати книгу - "Там, де козам роги правлять"

зник з нею у бічних дверях коридора. «Красунь Едзьо» повернувся в задимлений зал, пильно оглядаючи його, чи нема знайомих. Трохи знехотя заходився їсти поставлену перед ним котлету. Настрій у нього був не вельми радісний. Все якось ускладнювалося. Стосунки в домі зятя, де він жив, ставали щораз гірші. Квартирка була тісна, дітей прибувало, і господарям був тільки зайвий, дедалі відчутніший клопіт з парубійком, який до того ж приходив пізно вночі, зчиняючи гармидер. Заробітки його останнім часом теж були мізерні. Витративши немало сил і коштів, він організував досить вигідне діло — спекуляцію квитками в кіно, але тепер це заняття ставало надто ризиковане. Приятелі натякали йому на іншу «роботу», але на те він не хотів іти...

Коли Едек вийшов з душної харчевні, надворі вже трохи проясніло, і він глибоко вдихнув свіже повітря. На вулицях тепер було менше людей. Веселий гамір долинав тільки від одного кафе, де завжди охоче збиралася молодь Ольштина. З вікон кафе падали широкі смуги світла. Поряд кольоровими лампочками і музикою з охриплої від старості пластинки заманював яскраво розцяцькований тир. Там товпилися хлопці, одні — простоволосі, інші — в модних, напханих ізсередини папером кашкетах.

На тротуарі, хихикаючи і попискуючи, невеликими групками юрмилися дівчата.

— Привіт! Привіт!— без особливого захоплення відповідав на привітання Едек, підходячи до групи збуджених хлопців, які намагалися влучним пострілом виграти пляшку вина. Після кожного невдалого пострілу вибухав дружний регіт.

Якийсь блондин із старанно зачесаним волоссям довго цілився, аж губи закусив од завзяття. Промах. Спробував ще раз. Знову промах. Кругом аж гуло від сміху й глузування.

— А дай-но мені.— Едек безцеремонно взяв у блондина пневматичну рушницю. Той хотів було протестувати, але, зустрівши погляд незнайомця, стримався.

Едек не цілився довго. Він стільки разів випробовував щастя в цьому тирі, що добре знав таємницю кожної з трьох рушниць. У цієї, з бордовим прикладом, мушка була перекривлена ліворуч... Тріск, і дерев’яна фігурка в центрі мішені, хитнувшись, перекинулася. Вулицею прокотився вигук схвалення. Другий постріл, і фігурка закрутилася мов шалена. Глядачі ревіли од захоплення. Хазяїн тиру, скривившись, подав Едекові дві пляшки поганенького фруктового вина.

— Вип’ємо, друже?— озвався до переможця якийсь миршавий, нахабний тип.

Едек на мить завагався, потім недбало кинув йому пляшку. Сам узяв другу, стукаючи об ріг будки тиру, відколупнув сургуч, долонею вибив корок, потім перехилив пляшку до рота. Вино було кисле, несмачне, відгонило брагою. Едек запитливо глянув навколо, і одразу ж до нього жадібно простягнулося кілька рук.

— Благодійницьку касу організовуєш?— почувся знайомий голос.

Едек озирнувся і з радістю побачив двох найближчих своїх спільників по спекуляції квитками. Вибрався до них з натовпу.

— Не схопили вас?

Юзека тоді взагалі не було біля кіно, а я втік у зал, на контролі саме стояв свій чоловік. Сотнягу довелося йому за це одвалити...— Останні слова чепурно вдягнений високий парубійко вимовив з жалем.

— Варто було... Могли б судити... Тебе ж уже двічі відпустили. Рецидивіст...

Усі троє засміялися. Поволі, роззираючись на дівчат, повз яких проходили, вони повернули біля ратуші на Старе Місто.

— До «Вітрил»?— запитав чепурун.

— Не знаю, побачимо. Робити нічого...

З темної вулиці вони звернули ліворуч, де здалеку видно було під’їзд ресторану «Під вітрилами».

Нерішуче зупинилися коло високого дерева. На мокрому стовбурі біліло кілька оголошень. Блимали вогниками цигарки. Спльовуючи, хлопці зрідка кидали слова.

— Знаєш, Едек, учора Красавчик погрожував, що від тебе мокрого місця не зостанеться... Був п’яний як чіп, от і ляпав язиком. Ти бережись, то бандюга, яких на землі мало...

— Я його не чіпаю. А що тоді в шию дістав, то що ж, сам почав,— додав сердито.

Низький, кремезний хлопець у студентському кашкеті застережливо похитав головою:

— Пам’ятай, що тон тип здатний на мокре діло...

— Ану його к чорту! То що, ходімо до «Вітрил»?

— Можна...

— Замість он тих... Братва повертає вже не своїми ногами...

З ресторану, покрикуючи, в їхню сторону посувалася чимала компанія, добряче напідпитку.

— Гляди, Едек, це Красавчик із своїми...— раптом тихо мовив студент, потім швиденько зірвав з голови свій кашкет і старанно сховав його у внутрішню кишеню пальта.— Може бути скандал, а мені не хотілося б вилетіти з інституту...

Едек насупив брови. Шукаючи легких заробітків, він зв’язався з розпущеними неробами, серед яких не бракувало і справжніх бандитів та злодюжок. Іноді вони виступали як спільники, але значно частіше між ними спалахували гострі сутички. Звичайно Едек виходив з них переможцем і цим здобув собі неабияку повагу серед спекулянтів квитками та всяких вітрогонів. Винятком був Красавчик... Цей вважав, що Едек — його суперник, а він не терпів навколо себе нікого, хто применшував його авторитет у хуліганському світі. Бридкий, з великим, через усю праву щоку, шрамом від ножа, він дістав у своєму середовищі прізвисько Красавчик... Оце він і йшов тепер з трьома дружками та дівчиною, що мало не висіла на його руці.

Едек з товаришами відійшов убік, щоб не заступати дороги. Помітив, як дівчина великими очима втупилася в нього. Впізнав її. То була подруга Красавчика. Вона вже давно більш ніж зацікавлено зиркала на вродливого хлопця. Едек визнавав, що вона гарна, та й годі. Йому було байдуже до неї, і він тільки здвигував плечима, коли товариші казали, що дівчина нібито шукає нагоди познайомитися з ним.

Тепер її настирний погляд занепокоїв Красавчика. Він пильним оком окинув трьох юнаків, що стояли край тротуару. Впізнав Едека. Став мов укопаний, тоді, закричавши, рвонувся вперед. Дівчина судорожно вчепилася за його рукав, намагаючись не допустити скандалу. Його дружки теж, видно, не мали охоти до бійки, бо силкувалися стримати свого вожака.

П’яний, засліплений люттю Красавчик і не збирався слухати їх. Однією рукою стараючись вирватись од дівчини, він другою витягнув з кишені якийсь довгий, загорнутий у газету предмет. Дівчина крикнула, спробувала відтягнути його. Тоді Красавчик з усієї сили навідліг ударив її рукою в обличчя так, що вона аж заточилася, мало не впавши на огорожу.

Цього вже й Едек не міг витримати. Досі він хотів уникнути сутички і, стиснувши кулаки, стояв на місці, стежив. Тепер же, побачивши, як Красавчик ударив дівчину, він накинувся на нього, ухиляючись від загорнутої в газету залізяки. Все завирувало, дружки з обох сторін теж миттю включилися в бійку. Дівчина кричала, навколо неї перекидалися тіла, хтось падав, схоплювався, виставивши кулаки, рвався вперед, бив щосили, потім, діставши сам страшний удар, заточуючись, відступав убік.

Красавчик мав