Читати книгу - "Королева пустелі"

де продовжив службу у скромному офіцерському чині.

А Ґертруда Белл виявляла дивовижну непохитність. Під час Першої світової війни вона стала взірцем для своїх розумних, проте нерішучих колег з каїрського розвідувального бюро; спільно з арабами спрямувала недосвідчену британську адміністрацію Месопотамії до успішного майбутнього, вигідного як британській, так і арабській стороні. Вона відбила спроби колоніального начальства звільнити її; не дозволила Черчиллю припинити британську присутність в Іраку; билася до останнього, коли європейські махінатори від політики ледь не звели нанівець усі її досягнення; і нарешті, відчайдушно розігравши свою останню карту, втримала короля Фейсала від катастрофічних рішень «в ім’я арабської верховності».

Ця непохитна жінка заснувала в Багдаді публічну бібліотеку та Музей історії Іраку (його центральному корпусу в 1930 році було присвоєне ім’я Ґертруди Белл), де досі зберігаються артефакти країни, що утворилася в період зародження перших цивілізацій. Майбутнє сучасного Іраку туманне, проте один факт лишається незаперечним. По своїй смерті у 1926 році Ґертруда Белл залишила в Іраку ефективний уряд, що не лише декларував вірність ідеалам миру і рівноправ’я, а й успішно функціонував без суцільної корупції, яка раніше була неписаним законом. Сьогодні, коли слова «імперія» й «колоніалізм» звучать як лайка, Британія навряд чи може соромитися своєї ролі у становленні іракської державності, адже саме тоді арабському народові була дарована так давно обіцяна незалежність. І я не можу не погодитись із оксфордською подругою Ґертруди Белл, яка писала: «Вона [Ґертруда] була найвидатнішою жінкою нашого часу й, напевно, однією з найвидатніших жінок усіх часів»[2].

Поки був живий король Фейсал, Ірак лишався країною, в якій усі його народи не знали страху й страждань. Син Фейсала, принц Газі — той самий хлопчик, якому Ґертруда привозила з Лондона іграшки, — 1933 року успадкував престол і традицію «сильної руки», яка виявилася занадто «сильною» для нього: Газі почав своє правління з придушення ассирійського повстання за незалежність, що вилилось у криваву різанину. Після смерті Ґертруди зведена нею на престол династія правила ще тридцять два роки. А Європа вже за тринадцять років погрузла у новій війні, втягнувши в неї решту світу. Чого б не віддали сьогодні Америка і Британія за шанс встановити мир і порядок в Іраку, хоча б на чотири роки?

Багате листування Ґертруди, її щоденники, доповіді, пов’язані зі службою в розвідці, вісім книжок і фундаментальна робота «Аналіз цивільної адміністрації Месопотамії» — мало про яку жінку в історії відомо так багато. Відвертість, мрійливість, дотепність і кришталева ясність поглядів і цілей лунає голосом Ґертруди в кожному написаному нею слові. Цей голос спрямовував мене під час роботи над книгою. Можливо, цій жінці бракувало літературного таланту — не біда. Її голос має бути почутий таким, яким він є. Тому я не лише наводжу в тексті незвично велику кількість цитат, а навіть виділяю їх окремим шрифтом. Ідучи паралельно з оповіддю, вони наближають читача до моєї героїні, наче спалахом освітлюючи палку натуру, гострий розум і непохитну вдачу Ґертруди Белл.

Негожого лютневого дня 1905 року Ґертруда Белл розбила табір на Тнейбі, на схід від Мертвого моря поблизу Мадеба, і приєдналася до бедуїнів із племені Бені Сахра. Вона писала: «Ми заприятелювали, Бені Сахра і я. „Машалла! Бинт араб, — сказали вони. — За Божим велінням ти — королева пустелі”».

В своїй численності одне ми ціле,

Бо маємо в розлуці вдосталь місця для любові.

Несхожість наша є подихом краси в життя рутині,

Неначе гір вершини у вранішнього сонця промінцях.

Рабіндранат Таґор

Розділ 1

Ґертруда і Флоренс

Двадцять друге березня 1921 року. Останній день каїрської конференції, а для Британії — останній шанс визначити повоєнне майбутнє Близького Сходу. Британські делегати прогулюються звичним туристичним маршрутом навколо пірамід і фотографуються верхи на верблюдах на тлі Сфінкса. З-під його масивної, побитої вітром голови дещо зніяковіло дивляться в камеру двоє найвідоміших англійців (початку) двадцятого століття: Секретар колоній Вінстон Черчилль, який щойно розвеселив довколишніх, звалившись зі свого верблюда, і Томас Едвард Лоуренс («Лоуренс Аравійський»), у строгому темному, у тоненьку смужку, костюмі й такому ж капелюсі — типовий високопосадовець. А між ними невимушено усміхається Ґертруда Белл, єдиний делегат, чиї знання були ключовими для успіху Конференції. Її обличчя під солом’яним капелюшком, прикрашеним трояндою, світиться щастям. Здійснюється її мрія про незалежну арабську націю: її вибір короля ухвалено, її Ірак стане державою. Зранку того дня Черчилль надіслав із готелю «Семіраміда» каблограму[3] з важливим повідомленням: «Фейсал Ібн Шариф — це, вочевидь, найкраще і найдешевше рішення».

Як могло статися, що жінка, предки якої розводили овець у Камберленді, що на Півночі Англії, стала найвпливовішою для свого часу фігурою на Близькому Сході? Англійка від голови до кінчиків пальців, дитя вітристих пагорбів Йоркшира. Фермери Півночі ще в одинадцятому столітті виявили твердість своєї натури, коли єдині з усіх англійців відмовилися присягти Вільгельму Завойовнику. Щоб описати цих суворих тілом і думками людей, достатньо кількох простих слів.

Прапрадід Ґертруди Белл був ковалем у місті Карлайл. Прадід першим відкрив у Джарроу лужну фабрику й ливарню. Її знаменитий і впливовий дід, сер Ісаак Лоутіан Белл, 1816 року народження, був хіміком-металургом і чи не найпершим промисловцем країни. На його заводах виробляли третину всього металу Британії та левову частку металу для будівництва залізниць і мостів у імперських колоніях, що швидко розвивалися. Ісаак Белл став членом Королівського товариства — найавторитетнішої наукової організації Британії. Отримавши диплом інженера, він закінчив також університет Единбурга і Паризьку Сорбонну, навчався у Данії та на півдні Франції. Після опублікування праці «Хімічні особливості плавлення заліза» його прозвали «корифеєм британської металургії». Він першим виявив можливість виготовляти добрива з фосфорних сполук, побічного продукту сталеваріння. Сера Ісаака, або у дружньому колі просто Лоутіана, 1854 року обрали на посаду лорд-мера міста Ньюкасл-на-Тайні, він був членом парламенту від Ліберальної партії Хартпула й шерифом графства Дарем. Серед друзів Белла були Чарльз Дарвін, Томас Гакслі, Вільям Морріс і Джон Раскін — світочі еволюції, науки, мистецтва, архітектури й соціальні реформатори. Лоутіан був президентом і віце-президентом восьми загальнонаціональних інженерних і хімічних товариств, деякі з них сам і заснував. Крім того, він був директором Північно-Східної залізниці. У його володінні (спільно з братами Джоном і Томом) були вугільні шахти, кар’єри, копальні з видобутку залізної руди. Печі ливарень Беллів горіли цілодобово, вогняний дим із труб їхніх заводів освітлював нічне небо. Компанія Ісаака Белла та її партнери забезпечували сорок сім тисяч робочих місць, і брати Белл