Читати книгу - "Детектив Ниточка"

як холодно! Перший такий холодний ранок цієї осені. Мабуть, вже треба буде дістати з шафи шапку, шарф і рукавички.

Тільки приклав руки до батареї, яка була ледь теплою, коли раптом почув роздратований голос пані Маєвської з першого поверху.

- Це просто сором! - крізь причинені двері було чутно, як лютує пані Маєвська. - Маємо двох детективів у будинку, а гультяї роблять все, що їм тільки заманеться!

Детектив Ниточка відчув, що червоніє. Зупинився перед дверима пані Маєвської, голосно кашлянув для годиться і постукав.

- Прошу! - запросила пані Маєвська.

Детектив зайшов до кімнати і побачив постать пані Маєвської на тлі балконного вікна. Вона не особливо звертала увагу на детектива, а перехилившись через балкон, голосно кричала:

- Хулігани! Вам аби все нищити та псувати! А навіщо, заради чого? Хоч би забрали, але ж ні: знищили і втекли! Ось і вся розвага!..

- Пані Маєвська, що трапилось? - запитав детектив Ниточка, зупиняючись біля розлюченої сусідки.

- Що трапилось, що трапилось? - фиркнула пані Маєвська. - Тільки і вмієте питати: «Що трапилось? », більше нічого! І ви, і цей ваш товариш, Мертв’як!

- Мартв’як, - виправив її детектив Ниточка. - І зовсім він не мій товариш!

Пані Маєвська байдуже знизала плечима.

- Мартв’як чи Мертв’як - все одно, -сказала категорично. - Теж мені детективи! Навіть звичайні хулігани вас не бояться! Це мусив би бути найбезпечніший будинок у світі, а ось - прошу! -вказала пані Маєвська на балкон.

Тільки тепер детектив Ниточка помітив, що на балконі посеред глиняних черепків були розкидані хризантеми -їхні стебла вмерзли в напівпрозорі шматочки льоду.

- Напевно, каменем розбили, або чимось таким... -мимрила пані Маєвська. - Купила я вчора такі гарні хризантеми! Дешеві були, але гарні. Подумала: «Якраз згодяться: занесу сьогодні на кладовище, поставлю у вазу на могилі чоловіка», - і подивіться, що вони наробили!

Детектив Ниточка уважно придивився до черепків, у яких можна було впізнати фрагменти вази. Але як не шукав очима бодай маленького камінця, нічого так і не виявив.

- І не соромно вам? - продовжувала бурчати пані Маєвська. - У вас під носом такі речі відбуваються! А цей... як його там... Мертв’як...

- Мартв’як, - автоматично виправив детектив Ниточка.

- Мертв’як, - аніскілечки не збентежившись, продовжувала пані Маєвська, - був тут хвилину тому. Він хоча б пообіцяв, що знайде цих негідників! А ви що?! Тільки стоїте та ґав ловите! І це таким має бути детектив?!

Детектив Ниточка ще раз виглянув на балкон, задумався, а потім... пирснув зі сміху.

- Мартв’як пообіцяв їх знайти? - перепитав, хитро посміхаючись. - Справді? Я б хотів на це подивитися!

Пані Маєвська аж губи надула від обурення: «Ні, це вже занадто! » Однак не встигла нічого сказати, бо детектив приклав палець до губ.

- Пані Маєвська, чи знаєте ви, яка температура була сьогодні вночі? Мінус вісім градусів! Це перша така холодна ніч! І я впевнений, що Мартв’як нікого не знайде! Тому, що ніхто тут не винний!

- То що ж, хочете сказати, що взяло і само тріснуло?! - вигукнула пані Маєвська.

- Якщо хочете знати, саме так! - відповів детектив Ниточка і пішов до свого агентства.

Що ж - гадаю, нікого не здивує той факт, що і на цей раз детектив Ниточка мав рацію. Але чому ж тріснула ваза, в якій пані Маєвська тримала на балконі хризантеми? Здогадалися?

Загадка четверта,

або

Хто зіпсував годинник?

Детектив Ниточка саме піднімався на горище будинку, в якому було розташоване його детективне агентство «Рожеві Окуляри», коли раптом із-за дверей квартири на третьому поверсі він почув дитячий вереск та плач. Далі ключ у дверях повернувся і з квартири вибігла заплакана Оксанка. За нею вискочив її розгніваний брат Дмитрик (він вже ходив у третій клас і був старший від неї аж на три роки).

- Куди ти пішла?! - крикнув Дмитрик. - Ану, негайно повернись!

- До детектива Ниточки! - вигукнула заплакана дівчинка. І не звертаючи уваги на детектива, який стояв, узявшись за поручні, побігла нагору.

Детектив Ниточка відкашлявся і уважно подивився на Дмитрика. Хлопець, здавалось, здивувався його появі. Спершу, як і Оксанка, він зовсім не звернув уваги на худорляву постать, яка піднімалася сходами. Але здивування швидко перейшло у радість - Дмитрик щиро посміхнувся детективу Ниточці.

- Оце у вас нюх! - сказав він. - Ми щойно про вас говорили! А батько ще каже, що з вас детектив ніякий, а просто ви... - але раптом збентежився, так і не сказавши.

- Божевільний, так? - зітхнув детектив Ниточка. -Знаю, що про мене говорять дорослі.

Дмитрик не підтвердив, але й не заперечив. Хвилину постояли мовчки, міряючи один одного поглядом.

- То що у вас трапилося? - запитав нарешті детектив Ниточка.

- Йдеться про годинник, - Дмитрик раптово спохмурнів. - Я і батько збираємо різні старовинні предмети. І вчора дідусь подарував нам свого старого кишенькового годинника на ланцюжку...

- Знаю, який це годинник, - перебив його детектив Ниточка.

Дмитрик глянув на нього з повагою і продовжив:

- Цей годинник колись був власністю мого дідуся. Але він і досі працює. А точніше, працював досьогодні. Оксанка вирішила показати його своїм подружкам, і годинник перестав працювати. Вони його зламали! -Дмитрик аж стиснув від злості губи.

Детектив Ниточка пошкріб потилицю. Він справді не знав, чим можна тут зарадити. На його думку, годинник найкраще було б віддати в ремонт, а не заносити в детективне агентство.

- Але злить мене найбільше те, що Оксанка взагалі відмовляється визнавати свою вину! - вигукнув Дмитрик. - Каже, що не дозволяла своїм подружкам навіть торкнутися годинника! А насправді, мабуть, просто боїться, що на ремонт їй доведеться вийняти гроші зі своєї скарбнички!

- І тепер ти хочеш, щоб я довів... - почав детектив Ниточка.

- Саме так, - що Оксанка справді винна! - закінчив Дмитрик.

- А Оксанка хоче... - розмірковував далі детектив.

- Щоб ви довели протилежне, - буркнув Дмитрик.

Детектив Ниточка поглянув на хлопця. Гм, це справді починає бути цікавим...

- А де цей годинник зараз? - запитав згодом.

- В Оксанки, - відповів Дмитрик. - Вона так мені його й не повернула.

Детектив Ниточка зітхнув і попрямував нагору.

Оксанка сиділа на сходах перед дверима