Читати книгу - "Худий"

віскі, він промовив: — Просто стало цікаво. Три дні тому, у вівторок, дзвонить Мімі, розшукуючи Уайнента; вчора телефонує Дороті, начебто за твоєю порадою, і теж розпитує, і… Я подумав, що ти, певно, ведеш якусь справу, і зацікавився.

— А вони хіба нічого тобі не пояснили?

— Пояснили: мовляв: бажають повернути старі часи. Вкрай багатозначно.

— Ой же ж і недовірливий ви народ, адвокати, — під'юдив я. — А може, й справді вони бажають повернути старе, а за разом і гроші. Та, власне, чого переживати? Хіба Уайнент ховається?

Маколей стенув плечима.

— Мені відомо не більше за тебе. Востаннє я бачив його в жовтні. — Він знову приклався до склянки. — Ти ще довго пробудеш у Нью-Йорку?

— До Нового року, — відповів я і пішов до телефону замовити сніданок у номер.

3

Ввечері ми з Норою побували на прем'єрі «Медового місяця» в Літл-Сієте, а тоді потрапили на коктейль до якихось чи то Фріменів, чи то Філдінгів. Тож, коли наступного ранку дружина мене розбудила, я почувався доволі кепсько. Вона дала мені чашечку кави й простягнула газету.

— Прочитай.

Я слухняно прочитав пару абзаців, тоді опустив газету і відсьорбнув кави.

— Дуже кумедно, — прохрипів я, — але зараз я б з радістю проміняв усі надруковані інтерв'ю з новообраним мером О'Брайєном і портрети індіанців на ковток віскі…

— Та не це, дурню! — Вона тицьнула пальцем у газету. — Ось!

«СЕКРЕТАРКУ ВИНАХІДНИКА ВБИТО В ЇЇ КВАРТИРІ. ЗНАЙДЕНО ЗРЕШЕЧЕНЕ КУЛЯМИ ТІЛО ДЖУЛІЇ ВУЛФ. ПОЛІЦІЯ РОЗШУКУЄ РОБОТОДАВЦЯ ВБИТОЇ, КЛАЙДА УАЙНЕНТА

Зрешечене кулями тіло Джулії Вулф, тридцятидвохрічної особистої секретарки відомого винахідника Клайда Міллера Уайнента було знайдено вчора в її квартирі в будинку 411 на Східній п'ятдесят четвертій стріт. Першою виявила вбиту місіс Крістіан Йоргенсен, колишня дружина винахідника, яка прийшла з метою узнати адресу свого колишнього чоловіка.

Місіс Йоргенсен, яка повернулася цим понеділком до Нью-Йорка після шестирічного перебування в Європі, розповіла поліції, що почула слабкий стогін з квартири, коли подзвонила в двері. Вона розшукала ліфтера Мервіна Холлі, а той покликав управляючого будинком Уолтера Міні. Коли вони зайшли до квартири, то побачили міс Вулф на підлозі спальні з чотирма ранами від куль 32-го калібру. Не приходячи до тями, вона померла до приїзду поліції та «швидкої допомоги».

Герберт Маколей, адвокат Уайнента, розповів поліції, що не бачив винахідника з жовтня місяця. Він також повідомив, що вчора Уайнент подзвонив йому і призначив побачення, на яке, однак, не з'явився; де він зараз, адвокату невідомо. За свідченням Маколея, міс Вулф працювала секретаркою винахідника протягом восьми років. Адвокат оголосив, що нічого не знає про приватне життя потерпілої і не може пояснити причини її вбивства.

Кульові рани свідчать, що це не було самогубство, оскільки…»

Далі йшла звичайна інформація поліції для преси.

— Як ти гадаєш, це він її вбив? — спитала Нора, коли я відклав газету.

— Уайнент? Я б не здивувався. Він же справжній псих.

— Ти її знав?

— Так. Як ти дивишся на те, щоб скропити душу від нудьги?

— Якою вона була?

— Непоганою, — відказав я. — Гарненькою, а головне — розсудливою і стриманою — необхідні якості, щоб жити з тим чоловіком.

— То вона з ним жила?

— Так. Хочу ковток віскі, люба. Отаке. Принаймні саме так було, коли я з ними познайомився.

— Чому б тобі спершу не поснідати? Вона його кохала, чи це входило до її службових обов'язків?

— Не знаю. Снідати ще рано.

Нора вийшла з кімнати, а в двері заскочила Аста і, ставши передніми лапами на ліжко, лизнула мене в щоку. Я погладив її по голові, силкуючись пригадати, як висловився колись Уайнент про жінок і собак. Якось про «жінку-спанієля-горіховий гарнітур», але інакше, а як саме я, попри всі зусилля, не міг пригадати.

Нора повернулася з двома склянками й знову спитала:

— А він сам як виглядає?

— Високий — понад шість футів — і худющий як тріска. Зараз йому під п'ятдесят, проте й тоді, коли я з ним познайомився, він був уже сивий як голуб. Завжди нестрижений, з розпушеними рудувато-сивими вусами, з обгризеними нігтями. — Я відштовхнув собаку, щоб взяти склянку.

— Привабливий портрет. А що ж то за справа з ним була в тебе?

— Його помічник висунув звинувачення, ніби Уайнент вкрав його винахід. Келтермен — таке було прізвище помічника. Він намагався залякати патрона і примусити відмовитись від винаходу, погрожуючи, що пристрелить його, підірве будинок, викраде дітей, переріже горло дружині і таке інше. Та зрештою погрози припинились і нічого не сталося.

Нора відірвалась від склянки й спитала:

— А що, Уайнент справді вкрав його ідею?

— Тш-ш-ш, — прошипів я. — Хіба не соромно перед різдвом так погано думати про свого коханого?

4

Вдень я пішов прогуляти Асту. По дорозі мусив пояснити двом перехожим, що це німецький тер'єр, а не помісь шотландського з ірландським, випив два коктейлі в барі у Джіма, зайшов до Ларрі Кроулі й разом з ним повернувся до готелю «Номенді». Нора саме готувала коктейлі для подружжя Квінів, Маргот Іннз, якогось чоловіка, чийого прізвища я не розчув, і Дороті Уайнент.

Дороті сказала, що хоче зі мною поговорити, тож ми взяли собі склянки й пішли до спальні.

— Ніку, ви теж такої думки, що це батько її вбив? — спитала вона в лоб.

— Ні, — заперечив я. — З чого б це?

— Але в поліції є… Скажіть, вона справді була його коханкою?

Я кивнув.

— Принаймні в ті часи.

Вона втупилась у склянку.

— Він мій батько. Я ніколи його не любила, так само, як і матір. — Вона скинула на мене очі. — І Гілберта я тем не люблю.

Гілберт був її братом.

— Не переймайся. Переважна більшість людей не любить своїх родичів.

— А ви їх любите?

— Своїх родичів?

— Моїх! — свірконула вона очима. — І не розмовляйте зі мною як з дванадцятилітньою!

— Борони боже, — запевнив я. — Це від сп'яніння.

— Так любите?

Я похитав головою.

— Ти мені відразу сподобалась: звичайна зіпсована дитина. А от без твоїх родичів я б легко міг прожити.

— Що з нами відбувається? — зможено прошепотіла вона, ніби я й справді міг пояснити.

— Тут різні причини. Твій…

У двері зазирнув Гаррісон Квін.

— Ніку, ходи-но зіграємо в пінг-понг!

— Трохи згодом.

— І свою лялечку прихопи. — Він ласо глипнув на Дороті й зник.

— Йоргенсена ви напевне не знаєте, — проказала дівчина.

— Тільки Нельса Йоргенсена.

— Щасливчик. Цього звати Крістіан. Котик Крістіан. Бідолашна мама — розлучилася з божевільним, щоб вийти за сутенера! — Очі її заблищали. Ледь стримуючи ридання, вона спитала голосом переляканої дитини — Що