Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але не тільки це.
Дві великі події в історії маленької країни, що по тому стала батьківщиною автора «Легенди». Події, які напевне і визначили його долю, включаючи письменницьку. Одна подія мала місце доволі задовго до його народження, інша невдовзі.
…Не зайве пригадати, що у вісімнадцятому столітті Південні Нідерланди, власне Бельгія, і…Західна Україна ввійшли до одного і того ж державно-політичного складу. До складу віденської імперії, до розлогої держави Габсбургів. Отож, чи не синхронно з французькою революцією, головним паролем якої стала «нація», Бельгія повстала проти тяжкорукої габсбурзької бюрократії і оголосила себе — цілковито незалежними «Сполученими Штатами Бельгії».
Вже наступного 1791-го Відню — зрозуміло, з вимушеною «допомогою» галицьких рекрутів, — вдалося поновити попередній статус-кво. Але, як сказав один поет, слово було знайдено.
Звістка по всій Європі: маленька нібито упокорена і нібито «провінція» зважилася кинути національно-патріотичну рукавичку тоді ще могутній імперії! І бодай на якусь часину вже своєї історії — перемогла.
Перший подвиг бельгійського патріотизму, який, напевне, з отроцтва запам’ятався Де Костеру.
Другий, після падіння Наполеона, який перед тим упокорював Австрію — і відповідно упокорив Бельгію, — антинаполеонівська коаліція, останню, щоб «покарати» Францію, «віддає» Голландії, давши тій в режимі безсоромного феодального міжнародного «права», ніби хабаря — за її участь у тій коаліції.
Взагалі-то фламандська більшість Бельгії етнічно та мовно була нібито і близькою «братерській» Голландії. Та ба, тепер уже голландська бюрократія поводила себе до новоприєднаної «провінції» таким чином, що героїка 1789 року тут повторилася. І у ще більш патетичній тональності, ба навіть романтично-оперній. У прямому значенні слова.
…У серпні 1830 року у Брюсселі виконувалася славнозвісна тоді опера «Фенелла», або «Німа із Портічі» про повстання італійців у Неаполі проти іспанського панування. І в продовження бурхливих овацій після того спектаклю: брюссельці кинулися на штурм редакцій реакційних газет та канцелярій начальника політичної поліції і міністра «юстиції». По тому — барикади, запеклі бої з голландськими каральними військами на тих барикадах і в полі.
Зіниця всієї ліберальної і радикальної Європи зупиняється на тогочасній бельгійській патетиці. Французькі та іспанські волонтери б’ються на тих барикадах. Словом, так звані «великі держави» вже не зважилися усунути знову здобуту Бельгією незалежність, яка відтак стає доконаним фактом всієї подальшої Європи… Виняток становила лише петербурзько-романовська політика: Микола І починає воєнну підготовку до інтервенції. При цьому він «необережно» оголосив, що у ній братимуть участь військові з’єднання сателітної тоді Польщі. І ті, вкрай обурені стратегічними планами Миколи, повстали проти нього. Польська революція, отже, як певне похідне від революції бельгійської. А там уже недалеко і до 1848 року, цієї «весни народів», яка збігається з весною самої Де Костерової біографії.
Такий от безпосередній історичний «пролог», романтично-революційний етюд до «Легенди про Уленшпігеля і Ламме Гудзака»: на маленькій бельгійській ділянці європейської ойкумени бурхали ті самі пристрасті, які, за своєю розпеченою речовиною, становили першозміст усієї тогочасної континентальної історії. Європейське людство облаштовувалося у своїх «національних квартирах», і в Бельгії той процес набував особливо очевидного, ніби аж притчового характеру.
А проте «провінційний журналіст», необхідно, за самим своїм фахом, занурений у біжуче, аж пістряве національно-подієве розмаїття, що біля його витоків стояли ті недавні події, приступаючи до свого епосу, разом з тим хронологічно чомусь відступив від них. Аж у шістнадцяте століття.
Річ у тім, що європейська національно-патріотична патетика століття дев’ятнадцятого мала одну, вельми драматичну рису-тенденцію, яку можна було б назвати «ентропією» (тобто неуникним убуванням) цієї патетики. Та патетика мала у всіх своїх проявах, у всіх країнах, ніби свій «ранок», радісний і обнадійливий, а по тому — сáме неуникнене температурне пониження, сказати б, вечірнє, і навіть більше того, «похолодання».
Приміром, з чим можна порівняти неймовірний патріотичний пафос італійського Рісорджімента — народження єдиної Італії з його безчисленними будівельними жертвами на користь того великого будівництва? Що ж, нарешті ось постала очікувана єдина Італія, а затим чи не пів-Італії сідає на проржавлені пароплави і відпливає за океан у пошуках кращого життя. Отож, багатообіцяючий радісний ранок національної історії. Молодий Де Костер заснував літературно-громадське об’єднання, яке так і називалось — «Товариство радісних»… Але спливали роки — і радість та все поменшувалася і поменшувалася. Де Костер-журналіст разом зі своїми однодумцями у згаданому «Уленшпігелі» картає то клерикальну реакцію, то франкофонних лібералів за їхнє зверхнє ставлення до фламандських проблем, то підтримує гентських ткачів-страйкарів. Але все убуває і убуває пафос національної спільноти, ніби ще зовсім молодого суверенітету. Життя дедалі більше стає безрадісним.
Характерна доля згаданого Де Костерового співзасновника «Уленшпігеля», художника Фелісьєна Ропса. З плином того безрадісного часу він стає метром європейського декадансу, майстром понурого офорту, провідною темою якого є всевладдя диявола і його нібито слухняного демонічного ж асистента-жінки…
Фламандець за походженням, Жоріс Карл Гюїсманс оголосив Ропса генієм, але ж романний світ французького письменника-песиміста Жоржа Шарля Гюїсманса — не менш понурий, аніж страхітливі сюжети уславленого ним співвітчизника…
Як пам’ятає читач «Легенди», її герой народився «у місті Дамме у Фландрії». Невелике містечко недалеко від славнозвісного колись у європейських анналах міста Брюгге. І ось насамкінець дев’ятнадцятого віку з’являється роман питомого ж фламандця Роденбаха під назвою «Мертвий Брюгге». Художня консистенція тих понурих настроїв так званого «кінця віку»…
Де Костер не дожив до того часу, коли Бельгія — і в ній її провінція Фландрія — перетворилася на метрополію європейського, у власному літературному значенні, «декадансу». Знаний літературознавець Георг Лукач наприкінці життя, сміючись, згадував, що молодим він і його генерація найбільшим письменником усіх часів і всіх народів вважали Моріса Метерлінка, фламандця родом уже з Гента, що його дебют остаточно утвердив пришестя покоління, яке вже не сміялося…
Де Костер напевне передчував його появу і взагалі не міг не бачити безрадісного характеру сучасної йому цивілізації. І у зв’язку з цим його літературна поведінка набуває спрямування, яке ставить його посеред художників, які бачать не тільки кінець, а й початок того чи іншого явища. Його витоки незрідка такі не схожі на його, того явища, продовження, а тим більше кінець.
Ромен Роллан вельми проникливо поставив Де Костерову «Легенду» поряд з «Дон-Кіхотом» Сервантеса, поряд з книгою, що осмислює-завершує кінець середньовіччя, що його героїка відтак потрапляє в умови зовсім нового, негероїчного світу, виглядає там зайвою і просто комічною у своїй недоречності. А проте «провінційний журналіст»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах», після закриття браузера.
