Читати книгу - "Тайлер вчиться дружити"

їх мали намір фотографувати дітлахи. Річ у тім, що Майк обожнював малювати й мріяв перемогти в конкурсі юних художників, який невдовзі мав відбутися в їхньому містечку. У Дженні було інше захоплення — вона полюбляла фотографувати. У близнюків з’явилася чудова ідея: зробити неймовірні світлини, з яких Майк потім малюватиме свої картини. Здаватиметься, ніби їх писали з натури.

— Птахи так близько не підпустять до себе жодного художника, — захоплено пояснював Майк сестрі. — Та й мольберт там встановити неможливо. А ми вирішимо відразу дві проблеми.

— А я зможу зробити цілий альбом із добірних світлин! — підтримала його Дженні.

Нарешті діти дісталися краю урвища. Звідси розгортався чудовий краєвид. Унизу море лунко накочувало хвилі на каміння, а вгорі, на скелях, вирувало життя. Тисячі птахів влаштували тут гнізда.

Майк скинув наплічник і дістав із нього камеру, прилаштовану до налобного ліхтарика. Хлопчик надів на голову цю складну конструкцію й рішуче попрямував до краю прірви.

— Майку, може, таки прив’яжемо тебе? — несміливо спитала Дженні.

— Я вилазив ці скелі вздовж і впоперек. Та й прив’язати мотузку тут нема до чого, — заспокоїв дівчинку брат.

Побачивши, як Майк звісив ноги зі скелі, Тайлер дуже злякався.

«Он воно яке в них захоплення! Справді небезпечне, — подумало білченятко. — Що ж його робити? Кликати Вчителя на допомогу? Але ж поки що нічого страшного не відбувається».

Ферiґард підлетів ближче й тепер кружляв коло самісінького Майкового плеча. Зумівши сяк-так прилаштуватися на каменях, хлопчик увімкнув камеру. Щоб до об’єктива потрапило якомога більше птахів, Майк став просуватися вздовж провалля. Він спритно перебирав руками й ставив ноги на зручні уступи. Йому це вдавалося так легко, що білченя заспокоїлося. Маленький захисник також захопився фотополюванням, і, помітивши гарну пташку, не втримався:

— Он ту, он ту зніми!

Тайлер забув, що Майк не знає про його присутність. Хлопчик різко смикнувся, озираючись, і враз утратив рівновагу. Широко змахнувши руками в намірі за щось ухопитися, хлопець полетів у прірву.

— Майку! — злякано зойкнула Дженні.

Тайлер устиг учепитися кігтиками в комір хлопчика й тепер щосили намагався утримати його. Але зупинити падіння він не міг, хіба що трохи сповільнити.

— Учителю! Допоможіть! — що­сили заволав малий ферiґард, відчуваючи, що останні сили полишають його, і враз знепритомнів.

Несподівано нізвідкіля виріс виступ скелі, і Майк упав на нього, скрикнувши від болю. В очах у нього спалахнули тисячі іскор, але він устиг помітити, що поруч гупнулась грудка золотисто-рудого хутра.

У повітрі з’явився великий білий кіт і став кружляти над хлопцем. Потім він акуратно доторкнувся до його чола, і біль ущух.

Кіт сказав:

— Поспи, дитино. Твоя сестра вже покликала на допомогу.

Майк заплющив очі.

Потім кіт дбайливо підхопив білченя й зник. За мить Учитель зі своєю дорогоцінною ношею з’явився в місті ферiґардів. Махнувши хвостом, він створив світлосяйну хмару, у середину якої поклав маленького захисника, який геть знесилів.

Кілька днів маленький ферiґард спав у цій чарівній хмарі. Поступово його крильця знову засвітилися рівним білим сяйвом. Коли Тайлер прокинувся, Учитель був поруч. Кіт гладив малюка по голівці й усміхався.

— Учителю, — схлипнуло білченятко. — Я все зіпсував…

На очах у малюка забриніли сльози.

— Не плач, Тайлере, сльозами лихо не виплачеш. Добре, що ти згадав про свою обіцянку й покликав на допомогу. А то все скінчилося б геть невтішно.

— А як там Майк?

— Хлопець пробуде в гіпсі кілька місяців, поки зростатимуться кістки на ногах. От тільки… — затнувся Учитель.

— Що? Що тільки?.. — злякався Тайлер.

— Майк щось дуже зажурився. Він утратив віру в дива й тепер навіть не усміхається.

— Що ж робити?

— Є лише один спосіб допомогти Майкові: маленький чарівний захисник повинен виправити свою жахливу помилку й повернути хлопчикові віру в усе найкраще.

— А я впораюся?

— Звісно. Але цього разу будь обережнішим.

Розділ 3. Диво своїми руками

Дженні сиділа за столом і щось уважно роздивлялася. Білченятко підлетіло до неї ближче й зазирнуло через плече.

— Ой! Здається, вона поламана, — вигукнув Тайлер, вказуючи на уламки фотокамери.

Дженні злякано підхопилася й роззирнулася навсібіч, намагаючись збагнути, чий голос щойно почула.

— Хто тут? — нарешті спромоглася спитати дівчинка.

— Перепрошую, — тихо озвався Тайлер. Він став видимим і тепер зависнув у повітрі перед дівчинкою на своїх прозорих крильцях. — Я не хотів тебе налякати.

— Ти білка? Але чому ти літаєш і розмовляєш? — прошепотіла Дженні, яка не йняла віри власним очам.

— Я не так щоб білка… Я — ферiґард, і мене звуть Тайлер, — засміялося крилате білченя.

— Фері… хто?

— Фе-рі-ґард, — за складами повторив Тайлер і пояснив: — Чарівний захисник. Ферiґарди приходять до всіх, хто вірить у дива й потребує допомоги.

— І ти прийшов до мене на допомогу?

— До тебе й твого брата.

— Ти знаєш про Майка?

Білченя кивнуло й сіло просто на стіл, розглядаючи фотоапарат.

— Майк обожнює малювати, — заговорила Дженні й опустилася на стілець. — Найбільше братові до вподоби зображувати птахів. Але їх майже неможливо намалювати з натури.

— З натури — це як? — не зрозумів Тайлер.

— Це коли художник дивиться на когось чи на щось і малює.

— Та вже ж, птахи надто рухливі й полохливі для цього.

— Тож ми й вирішили, що можна зробити світлини, а потім змальовувати птахів із них. Ми здерлися на скелю, що над морським узбережжям. Там гнізда морських птахів. Майк упав і зламав обидві ноги, тому він навіть на милицях не може ходити.

— Це я винен, — мало не плакав Тайлер.