Читати книгу - "Жабка. Кіт. Собака"

сиру, або риб'ячу голову.

Так ми й вивчили його по-собачому. Зробили йому й нашийничок із старого ремінця і став він зватися: Чудило.

Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка. Тільки не скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми — до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого.

Одного разу поїхали ми човном вудити рибу. Дійшов з нами до берега кіт Чудило, а в човен не поліз, не схотів. Вибравсь на дошку, що коло неї перуть білизну й сидить на тій дошці, над водою.

А під дошкою гуляють маленькі рибки-верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило, — мабуть смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку.

Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровенний синій глек, той, що воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води і напустили туди верховодок повно. І попливли човном додому.

Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, по кишенях — нема нічого. Тоді як глянув у наш глек, і закам'янів. Рибок у глеку так рясно, що води між ними не видко. Плавають, плутаються, одна на одну налазять — аж чорно в глекові.

Ми поставили глек на землю і трошки одсунулись, дивимось, що робитиме кіт Чудило.

Він вибравсь на верхній край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться, й нахиляється нижче та нижче, уже звисає над водою, уже й передні лапи в глекові — тоді шубовсть! і вскочив у воду.

Заметушивсь, заборсавсь, забивсь у воді — аж глек ходором ходить. І не вистрибує.

Ну, думаємо, пропав кіт Чудило — утоп, напився води, упавши догори ногами в глек. Уже хотіли його рятувати; коли — вилазить. Мокрий, сердега, плохий, нечепурний, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах. Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку ззів, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався — і знову поліз на глек.

Дуже довго сидів, дивився, коли знову — шубовсть! — і вистрибнув з рибкою в зубах. І цю ззів. Ми забрали глека і попекли верховодок на сковорідці. Тоді поклав на хліб і їж. І кісток не треба вибирати — так і хрумтять на зубах як хрящ. Чудилові ж повіддавали хвостики й голівки.

Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глеку сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Такий у нас був кіт — кіт Чудило.

___________________________

СОБАКА ДЖЕК

Я жив ціле літо в маленькому російському місті за навчителя і учився сам. У мене була кімнатка, відділена від кухні дощаною перегородкою. На кухню часто приходив фокстер'єр Джек — маленький собачка, але дуже завзятий.

Ми познайомилися з ним на дворі, і він став ходити до мене в хату. Я сиджу і читаю, а він спить біля столу. Бувало й так, що сам стомишся і заснеш, поклавши голову на стіл. Але більше спав Джек, а я читав.

— Джек, — кажу я тихо, наче це слово в книжці написано. Лежить — тільки вуха настобурчив. — Джек, — трохи голосніше, — устав і дивиться на мене, а я нібито й не бачу, читаю.

— Джек! — уже голосно, а сам дивлюся у величезний словник. Стриб! і вже він на словнику. — Ну, ходім, погуляй мо!

Куди я, туди й він. Сховаєшся від нього — шукає, гавкає, а як довго нема, то й скавучить. Біжиш — і він біжить. Сядеш — він лягає спати.