Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Забути неможливо зберегти

Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 59
Перейти на сторінку:
прихильно:

– «Зорро мертвий!!! Наре-е-ешті!!! Зорро мертвий!!!»

Тут так і хочеться скрикнути: зарано радієш, кретине – позитивні герої швидко не вмирають. Адже інакше не вийде хеппі-енду… І точно, Зорро знов входить до храму зі словами:

– «Не зовсім, полковнику. Ось він, Зорро! Гру ще не скінчено».

Двобій спалахує з новою силою, гігантський дог Патрач лякає Гарсію, той із зойком «Вибач, вибач, вибач!..» перекидається через край колодязя. Отут саме час перенести використаний посуд у мийку, докурити й забичкувати сигарету. Тепер поєдинщики на даху. Слово за Уертою:

– «Ця хвилина для одного з нас є останньою».

Зорро погоджується:

– «Нехай так! Настав час правди».

І нарешті зриває маску. Полковник здивований несподіваним відродженням нібито загиблого раніше губернатора:

– «О-о-о, ваше превосходительство! Але як ви здогадуєтеся, це нічого не змінює».

Вірно, не змінює: один різкий випад – і Уерта гине ефектно й видовищно: повільно осідає, потім зривається з даху й під дружне скрикування юрби гепається на майдан перед церквою. Далі вже не надто цікаво: полум’яна промова волелюбної Ортенсії Пулідо де Олівідадес (у виконанні чарівної Оттавії Пікколо) та від’їзд визволителя пригноблених, котрий вже знов на коні й у чорній масці.

Що ж, гарне старе кіно! Можна навіть сказати, геніальна картина. Набагато краща найсвіжішої версії з Антоніо Бандерасом. Там на самому початку Зорро бере участь у всенародному голосуванні за входження Каліфорнії до складу США. Треба ж до такого додуматися! Адже це вже не пригодницьке кіно, а чистої води порнографія…

Загалом, неправдоподібно все це.

У реальності ж маємо брудний посуд у мийці. Хоча нічого страшного, почекає до вечора. От якби мама жила з ним, а не з татом в Ічні[3] – от вона б отакого «огидного бруду» не терпіла б!

До речі, ще одна перевага холостяцького способу життя: роби, що й коли завгодно! Хочеш гробити печінку смаженою жирною жрачкою з перцем, часником, майонезом і кетчупом? Жери, скільки влізе! Курити на кухні, причому не у кватирку? Без проблем! Притягти туди лаптопа, щоб насолоджуватися за сніданком улюбленим з дитинства фільмом? Будь ласка! Читати з ночі до ранку старі добрі детективи? Так скільки завгодно!

А захочеться дівку – приведе він і дівку. І не потрібно вже ні від кого ховатися, плутати сліди, перед виходом із потайки винайнятої квартири оглядати сорочку в пошуках можливих відбитків губної помади, принюхуватися, чи не тхне піджак чужими парфумами… Загалом – ніяких ревнощів, зате суцільний відпочинок нервовій системі.

От чого по-справжньому шкода, то це відсутності в будинку Вітальки. Щоправда, бачаться вони щонеділі, а іноді також по суботах – адже Вітальчина мамуня тепер цілком вільна емансипована жінка, зайнята пошуком нового дорослого об’єкта для дурнуватого перевиховання. Ну що ж, розлучення в цьому плані могло би скінчитися й гірше… Значно гірше.

Олег набурмосився. Якось по-дурному особисте життя в нього склалося! Усе починалося справжньою ейфоричною феєрією: красуня Оксана була до нестями закохана у нього, молодого випускника одного з провідних гуманітарних вишів Києва, перспективного кінорежисера… і все таке інше.

Але СРСР наказав довго жити, Україна стала незалежною, і почалася така круговерть!.. Кіномистецтво марніло на очах, тож усі амбітні перспективи Олега поступово розтанули. І якщо Остап Бендер перекваліфікувався в кербуди, то колишній режисер, не спромігшись утриматися навіть на телебаченні, насамкінець перетворився на «писучого» журналіста… не найгіршого, треба сказати. Але й зірок з неба не хапав.

Оксана ж, що називається, швиденько обігнала чоловіка на віражі: почавши з бухгалтерських курсів, завдяки заповзятості й діловій хватці поступово піднялася до директора невеличкої симпатичної фірмочки, що торгує «Церезитом», керамзитом, лаками, фарбами й іншими будматеріалами. Поки подружжя було молодим, замислюватися про дітей просто не наважувалися. Віталька народився у них аж в 2003 році.

Як і кожну пізню дитину, батьки його обожнювали. Але як це нерідко буває, стосунки останніх тепер остаточно зіпсувалися. Важко сказати, що стало причиною розриву. Можливо, те, що після Помаранчевої революції закрилася газета, у якій працював Олег, – оскільки підтримувала «регіоналів», які у підсумку програли. Тому Оксані довелося терміново завершити відпустку по догляду за дитиною, а безробітному газетяреві на два роки перетворитися на няньку. А можливо, зіграло роль щось інше… У всякому разі, в 2010 році вони офіційно оформили розлучення, а восени минулого року нарешті роз’їхалися. Така от смутна історія.

Щоб не псувати настрій з самого ранку, він розбудив комп’ютер рухом мишки, відкрив браузер і пройшовся новинними сайтами: для роботи згодиться… Однак брати й сестри по журналістському цеху, мабуть, ще не доповзли до робочих місць, огляди ж учорашніх подій і анонси сьогоднішніх він уже бачив. Справді, ще тільки 8:45 – для «свіжака» зарано.

Зазирнув на пошту. На жаль, «полковникові ніхто не пише…»

Ех!

Утім, настав час вибиратися в редакцію «Кур’єрського експреса», бо до 10:00 саме може приспіти якесь завданнячко. Тому годі баритися. Тим паче, однокімнатний «барліг», що дістався йому після сімейного розміну, розташований вже не так зручно, як колишнє сімейне гніздечко. Звідси до метро цілих три зупинки автобусом, а якщо зранку на проспекті пробки, то можуть виникнути проблеми…

Щодо ранкового завдання він, виявляється, мав рацію.

– Привіт, Петровичу, тут саме для тебе дільце припливло.

Доля «вільного» широкопрофільного власкора така, що при потребі його може заангажувати редактор будь-якого відділу газети. У даному випадку до нього звертався Валерка Мазайло з «Соціуму» – тут він працював найчастіше, тут

1 2 3 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забути неможливо зберегти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забути неможливо зберегти"