Читати книгу - "Джим Ґудзик і машиніст Лукас"

універсальний клей, – коротше, все.

Щоправда, торгівля сувенірами йшла погано, тому що туристи до Усландії не приїжджали. Тільки пан Ермель іноді купував дещо, але переважно через люб'язність та через їхню дешевизну, а не тому, що вони дійсно були йому потрібні. Крім того, він полюбляв трохи потеревенити із пані Ваас.

Так, до речі, аби не забути: короля можна було побачити тільки в святкові дні, бо весь інший час він повинен був управляти. Але по святах рівно за чверть дванадцять він підходив до вікна та привітно махав рукою. Тоді його піддані раділи та підкидали у повітря шляпи, а Лукас дозволяв Еммі весело свиснути. Потому всі пригощалися морозивом, у звичайні свята – ванільним, а в особливо урочисті дні – полуничним. Морозиво король замовляв у пані Ваас, вона була майстринею з його приготування.

Життя в Усландії протікало спокійно, але одного разу – так, отут і починається наша справжня історія.

Глава друга, у якій прибуває загадкова посилка

Одного чудового дня до берега Усландії прибуло поштове судно, і на берег зістрибнув поштар із великою посилкою під пахвою.

– Чи тут мешкає пані Малтсан чи щось на зразок того? – запитав він і зробив жахливо службове обличчя, чого зазвичай за ним не помічали. Лукас подивився на Емму, Емма – на обох підданих, піддані глянули одне на одного, і навіть король визирнув із вікна, хоча не було ані свята, ані навіть за чверть дванадцятої.

– Дорогий поштаре, – сказав король дещо із докором. – Ви ж доставляєте нам пошту роками. Ви відмінно знаєте і мене, і моїх підданих, а тепер раптом запитуєте, чи не тут мешкає пані Малтсан чи щось на зразок того?

– Ось, будь ласка, ваша величносте, – відповів поштар, – прочитайте самі, ваша величносте!

І він швидко вдерся на гору та простяг королеві у вікно посилку.

На посилці стояла така адреса:

баННі МаЛТСаН

СТАРА ВУЛиТСЯ 133

3 поВИРК ВЛіВА

сУСмЛАНТіА

Король прочитав адресу, потім надяг окуляри та прочитав її ще раз. Адже адреса залишилася такою самою. Король безпорадно похитав головою та звернувся до своїх підданих:

– Слово честі, цьому немає пояснення, адже написано чорним по білому!

– А що саме? – запитав Лукас.

Король у цілковитій збентеженості знову надяг окуляри та сказав:

– Слухайте, мої піддані, яка адреса тут вказана.

– Дивна адреса! – сказав пан Ермель.

– Так! – вигукнув поштар із обуренням. – Нічого не розбереш, помилка на помилці! Нам, поштарям, такі речі дуже неприємні. Знати б тільки, хто це написав!

Король перевернув посилку у пошуках зворотної адреси.

– Тут стоїть лише велика цифра 13,– сказав він і знову безпорадно подивився на поштаря та на своїх підданих.

– Дуже дивно! – повторив пан Ермель.

– Отже, так, – рішуче сказав король, – дивно це чи ні, "КрУСЛАНТіА" може означати тільки Усландію! Нічого іншого, таким чином, не залишається, хтось із нас має бути пані Малтсан чи щось на зразок того.

І він, задоволений, знову зняв окуляри та витер з лоба шовковою носовою хусточкою кілька крапель поту.

– Але в нас, – сказала пані Ваас, – на всьому острові ніде немає третього поверху!

– Абсолютно правильно, – погодився король.

– І Старої вулиці в нас теж немає,– додав пан Ермель.

– І це, на жаль, правильно, – сумно зітхнув король.

– А будинку за номером 133 у нас і зовсім немає,– підсумував Лукас і зсунув кашкета за потилицю. – Я знаю це напевне, тому що дуже часто об'їжджаю весь острів.

– Дивно, – пробурмотів король та заклопотано похитав головою. І всі піддані теж похитали головами та пробурмотіли:

– Дивно!

– Може бути, це просто помилка, – трохи згодом сказав Лукас. На що король відповів:

– Може бути, помилка, а може бути, і не помилка. Якщо це не помилка, тоді в мене є ще один підданий. Підданий, про якого я і знати не знаю! Ох, який я розбурханий!

І він побіг до свого телефону і від хвилювання протеревенив по ньому три години без зупинки.

Тим часом піддані та поштар вирішили разом із Лукасом ще раз добряче обшукати весь острів. Вони сіли до локомотива на ім'я Емма та поїхали. На кожній зупинці Емма видавала гучний свист, а пасажири виходили та гукали в усі боки:

– Пані Малтса-а-ан! Вам посилка-а-а!

Проте ніхто не озивався.

– Ну добре, – нарешті сказав поштар. – У мене немає часу шукати далі, бо я маю доставити іншу пошту. Залишу-но я цю посилку вам.

Може бути, ви все-таки знайдете пані Малтсан чи щось на зразок того. Наступного тижня я знову приїду, і якщо до того часу вона не з'явиться, заберу посилку назад.

Тут поштар застрибнув на своє поштове судно та уплив.

А що тепер робити із посилкою?

Піддані довго радилися з Лукасом. Потім у вікні знову з'явився король і сказав, що він подумав, поговорив по телефону та прийняв таке рішення: пані Малтсан чи щось на зразок того, безсумнівно, дама. А єдина дама в Усландії – це пані Ваас, наскільки йому, королю, відомо. Отже, посилка, можливо, для неї. У будь-якому разі король дає їх свій королівський дозвіл відкрити посилку, а що далі – потім буде ясно.

Піддані визнали рішення короля мудрим, і пані Ваас одразу взялася до справи.

Вона розрізала шпагат та розгорнула обгортковий папір. Стало видно велику скриньку, всіяну дірочками, на зразок тих, що роблять на коробочках для хрущів.

Пані Ваас відкрила