Читати книгу - "Зірки Егера"

тортур. ">[2]. Тому він і дістав прихисток у старости села — Цецеї.

Старий інколи вибирався через ліс у Печ просити милостиню. Дещо, правда, перепадало їм і з панського столу.

От і того дня старий повернувся з міста.

— Виведи на пашу Сірого,— попросив дід онука,— бідолаха голодний з самого ранку.

Герге рушив з конем у ліс. Коли він проходив повз панську кам'яницю, з-за паркану визирнула мала Ева і благально попросила:

— Герге, Герге, можна мені з тобою?

Гергей не наважився відмовити панночці. Він зліз з коня і повів Еву туди, куди вона так хотіла: на моріжок, де пурхали метелики. А метелики летіли в ліс, і діти бігли за ними. Так вони дісталися до лісового потічка, а звідти вже й за кущ глоду.

Обоє причаїлися: тремтіли від страху, що їх помітить турок. І недаремно бояться. Вже через кілька хвилин затріщав хмиз і з-за дерев визирнула гніда кінська голова і білий турецький ковпак з страусовим пір'ям.

Турок роззирнувся і кинув оком на сірого коня. Свого гнідого він вів за уздечку.

Тепер добре було видно кістляве засмагле обличчя турка. На плечах у нього бурштиновий плащ, на голові гостроверхий ковпак. Одне око перев'язане білою хустиною, другим він розглядав прив'язаного до дерева сірого коня. Кінь йому не сподобався, це видно було з того, як Кривилося в гримасі обличчя турка. Але він усе-таки відв'язав його.

Йому більше придався б хлопчик, якого він бачив на коні, на константинопольському ринку за нього втричі дадуть. Але хлопчик зник, наче у воду впав.

Турок оглянув кілька стовбурів дерев, подивився між гілками. Потім гукнув по-угорськи:

— Гей, де ти є, хлопче? Виходь, друже! Я дам тобі інжиру. Не бійся мене, виходь!

Хлопчик не відгукувався.

— Виходь! Не бійся, я не чіпатиму тебе! Не хочеш вийти? Тоді я заберу твого коня!

І він справді взяв уздечки в руку й повів коней за собою, поступово зникаючи за деревами.

А двоє дітей мовчки слухали турка. Обіцянка інжиру не вивела їх із стану заціпеніння, не розвіяла їхній страх. Надто часто їм доводилося чути вдома страшні казки про турків. Принада тут не допоможе! Та коли турок заявив, що він забирає коня, Гергей заворушився. Він глянув на дівчинку, наче чекав від неї поради. Його обличчя спотворилось, ніби терен вп'явся йому в босу ногу.

Турок забере Сірого! А що йому скажуть вдома, коли він повернеться без коня?

Мала Ева не відповідала на ці його тривожні думки. Вона сиділа біля нього навпочіпки з побілілим від страху обличчям. Її широко розкриті сині очі були повні сліз.

А тим часом Сірий віддалявся. Гергей чув його ступу. Сухий хмиз шарудів під копитами. Все-таки турок веде його з собою, все-таки він забирає.

— Сірко...— схлипнув Гергей, і губи його затремтіли, тамуючи плач.

Він підвів голову.

Сірко ступав поволі. Хмиз потріскував під його копитами.

І ось Гергей забув про страх, схопився на ноги і помчав щодуху через галявину до свого коня.

— Дядьку! — крикнув він, тремтячи всім тілом.— Дядьку турок!

Турок зупинився, його губи розпливлися в посмішці.

Ой, який бридкий чоловік! Вишкірився, наче вкусити хоче.

— Дядьку, віддай Сірого,— пробелькотів Гергей крізь сльози.— Сірий наш кінь...

І хлопчик зупинився кроків за двадцять від чужинця.

— Підійди-но ближче, коли він ваш,— відповів турок,— і візьми його.— Він випустив уздечку з руки.

Хлопчик тепер бачив тільки свого коня, і, коли той повільно рушив з місця, Гергей підскочив йому назустріч і схопив уздечку.

У цю мить схопили і його самого. Довгі чіпкі пальці турка стиснули немов у лещатах тоненьку ручку, і хлопчик злетів на гнідого, просто в сідло.

Гергей зарепетував.

— Цить! — гаркнув на нього турок, вихопивши кинджал.

Але Гергей не перестав кричати.

— Віцушко! Віцушко!

Турок обернувся подивитись, кого гукає хлопчик. Рука його стиснула кинджал.

Коли він побачив другу дитячу голівку, що висунулася з трави, то одразу засунув кинджал у піхви й усміхнувся.

— Ану, підійди-но сюди,— промовив турок,— я тебе не чіпатиму.— І, потягнувши коней, рушив до дівчинки.

Гергей спробував злізти з коня, але турок гучно ляснув його долонею по спині. Гергей заревів, проте лишився на місці, а турок, кинувши коней, побіг за дівчинкою.

Бідолашна Віцушка й хотіла б утекти, та ніжки в неї коротенькі, трава висока. Дівчина спіткнулась і