Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Старий конончуківський дім — складений з дубових балок, що й через сто тридцять літ сокира відскакує від них з металевим дзвоном — обкладений пласкою цеглою з орлами на боках, твердою, мов граніт, ще царських заводів, фарбований щовесни Марією Рудинською в сліпучо-білий колір, з блакитними вставками навколо вікон, з просторим ганком, великим міцним дахом, який Віктор Рудинський щоліта фарбував «сєрєбрянкою». Дім і тепер мав знадвору вигляд міцний і хазяйський.
Пам’ять про Конона передавалась у покоління. Знали, що досить незвичне ім'я він успадкував від свого прапрапрадіда, а того, в свою чергу, назвали на честь якогось пращура — воя князівської дружини. Як воно там не було, а ім'я те пішло, як кажуть одні, — з варязьких дохристиянських підвалин, з вікінгів, а інші стверджують, що й племена древніх русів мали задосить скандінавського коріння. Достеменно відомо, що найстаріший з відомих роду Рудинських мав важкий характер, відголоски якого гуляли по всьому роду як спадкова риса, що передається нащадкам.
А ще в роду Конона була своя страшна таємниця. Що таємниця страшна, малий Роман — найменший з праправнуків самого Конона — зрозумів ще років з шести, коли взагалі почав щось тямити у цьому світі. Таємницю знала стара-престара баба Келя, яка змалку доглядала Романа. Баба першою почала його звати: «Ром» — мабуть, тому, що була дуже древня й не могла вимовити трохи рідкісне ім’я.
Треба сказати, що баба Келя в роду вважалася найстарішою, любила випити чарочку й міцно зв’язувала паростки роду. До її гостинного дому візитували родичі з Литви й Франківська, з Москви, Полтави і Кривого Рогу. А тітка (для Романа — баба) Келя вміла всім догодити й влаштувати справжній відпочинок на кілька тижнів.
І от якось, коли приїздив з Вільнюса син баби Ані, тепер уже «литовець», старий Алєкс (Сашко) Рудинський, за столом зайшла розмова про Романового діда Івана Гавриловича, а тоді про те, що, кажуть, начебто дід Іван й зовсім не син старого Гаврила, а…
Тут баба Келя раптом замахала руками й, незважаючи на свій древній вік, жваво скочила, кинулася до Алєкса з криком: «Та син, син!!» — й засунула тому в рота добру стопку тернівки.
Батько Рома — Віктор Іванович Рудинський — в цей час саме вийшов з хати й нічого того не бачив. А коли повернувся, то розмова йшла собі про те та се, й Івана Гавриловича вже не торкала.
Отоді вперше Ром зрозумів, що в роду є якась «страшна» таємниця — раз така мудра й спокійна, мов удав, жінка, як його баба Келя, так злякалась одного спомину про якогось там Кононовича…
Потім Алєкс подарував Рому копію справжнісінької «Волги», в якої відчинялись дверцята, і Ром забув про таємницю надовго, аж до наступного разу, коли баба Келя знов дивно велася на усякі загадки. Враження дивини й загадковості спливало знову і знову — коли тому траплялась нагода.
А взагалі вдача в роду була чіпка й хазяйська. Конон Рудинський свого часу тримав табун коней, був «купцем» і мав у власності землю, на якій потім розмістилася ціла вулиця понад струмком Погибни. У сімдесят шість літ він сам, без сторонньої допомоги, міг завалити кабана і рубав його точно навпіл, на дві однаковісінькі половини від п'ятака до самого кінчика хвоста.
Як то часто буває, такий вольовий і достеменно деспотичний чоловік одну за одною народжував самих дочок. І лише останнім, на склоні літ народив Конон наслідника, якому дали ім'я Гавриїл.
Гаврило також мав коней і тримав стайню, а вже у нього, як стверджують всі нащадки, з'явилося двоє синів, яким і розділили потім Кононову землю, Іван і Олекса, а також дочки: Маня, Ганна, Мотря, Полина й Келя. Як те й повелося з часів Конона, у батьківській просторій хаті залишався з сім'єю старший син — спочатку Гаврило. А з Іваном знову вийшла цікава історія. Ром звернув увагу на те, що хоча Іван був наймолодшим з синів — але батьківський дім перейшов у спадок саме йому! Причому різниця в віці між ним і Олексою була досить великою.
Це дивне явище ніхто не міг пояснити. Баба Келя щось собі мимрила під ніс, а в роду ходили чутки, що Гаврило Рудинський чи то воював в гарнізоні, чи в гайдамаків, чи закопав десь у яру шаблю й нагана, як у двадцятих роках все скінчилось.
Кажуть, Олекса перебудував собі під хату кононівську клуню, син старшої дочки Конона — Федь звів хату на горбі ліворуч, і хазяйнували всі як годиться — теж мали коней, займались ділами купецькими, вирощували врожаї. Пізніше Іван вивчився в Києві на інженера, тож саме з Івана відгалужилась парість «інтелігентської'» породи, яка з болем і напругою відривалась від землі Конона — та ще й у часи, коли ніхто не сказав би чи то на краще.
Дід же Іван одружився на красуні Єфросині — після якоїсь довгої і шаленої історії, з відлученнями від роду і втечею з дому, бо рід Конона інколи відрізнявся шаленством й трагічними історіями в коханні.
Розділ ЗТурецький гамбіт
«Шлях воїна — один з найкоротших до Просвітління. Той, хто має в руках зброю, хто через кров і смерть знайшов стратегію П'яти кілець, знає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара», після закриття браузера.