Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

застосування до такої особи заходів правового впливу.

Інакше кажучи, з моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою — суб’єктом злочину. Суб’єктами кримінально-правових відносин є, з одного боку, держава, а з другого — особа, яка вчинила злочин.

Отже, предметом кримінального права є відносини, які виникають внаслідок вчинення злочину і застосування відповідного за формою та змістом покарання за його вчинення.

§ 2. Метод кримінального права

Специфічні, властиві лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, публічних чи приватних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентуються також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом, — застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.

Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються відносини між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-право вий метод застосовується лише в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і відповідно до закону містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. У деяких випадках, передбачених законом (ст. 74, 75, 79, 84 та ін.), суд може звільнити особу від покарання та його відбування.

Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була у стані неосудності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру, що передбачені ст. 94 КК.

Застосування кримінально-правового методу тісно пов’язане з кримінальною відповідальністю особи за вчинений нею злочин. Поняття кримінальної відповідальності та її підстави викладено в окремому розділі підручника. Тому лише зазначимо, що кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати правового впливу з боку правоохоронних органів, державного осуду та примусу. В теорії кримінального права є також інші визначення поняття кримінальної відповідальності, зокрема, як фактичної реалізації обов’язку особи, яка вчинила злочин, понести покарання, починаючи з моменту винесення судом обвинувального вироку щодо такої особи.

Покарання особи, яка вчинила злочин, хоча й становить основний зміст кримінальної відповідальності, проте поняття кримінальної відповідальності ширше за поняття покарання, оскільки, як це визначено кримінальним законом (ч. 1 ст. 2 КК), підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Покарання — це реалізація обов’язку особи зазнати примусових заходів кримінально-правового характеру, тобто зазнати покарання.

Кримінальна відповідальність тісно пов’язана з такими принципами права, як гуманізм та індивідуалізація відповідальності. Ці та інші демократичні принципи втілено, зокрема, в нормах про звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання.

§ 3. Завдання кримінального права

Основне завдання (функція) кримінального права — охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарати тих, хто має намір його вчинити.

Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров’я, волі, честі й гідності), її прав і свобод від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в Конституції України, статтею 3 якої встановлено, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави… Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань на конституційний устрій України, цілісність і недоторканність її території, власність, громадський порядок і громадську безпеку, а також запобігання злочинам.

Завдання кримінального закону чітко визначені у ч. 1 ст. 1 КК, за якою кримінальний закон України має завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Охоронне завдання кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин, що виникли під час вчинення злочину, і застосування відповідного покарання до особи, яка вчинила злочин. Тут регулююча дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання. Водночас охоронне завдання кримінального закону виявляється і в забороні вчинення злочинного діяння та загрозі покарати тих, хто може вчинити таке діяння (загальна превенція), і в застосуванні покарання до особи, яка вчинила злочин (спеціальна превенція). Іншими словами, охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів).

Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують регулятивне завдання. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), про крайню необхідність (ст. 39) тощо. У таких випадках, зокрема, за раптової екстремальної ситуації, коли органи правопорядку не мають можливості негайно захистити особу, суспільство чи державу від нападу злочинця, законодавець надає громадянинові право заподіяння шкоди злочинцеві (нанесення йому тілесного, ушкодження, а за певних обставин — навіть позбавлення життя). У цьому разі з моменту реалізації громадянином права на необхідну оборону виникають кримінально-правові відносини між громадянином і злочинцем.

Водночас особа, яка скористалася правом на необхідну оборону, вступає у кримінально-правові відносини з державою в особі органів розслідування або суду, які вирішують, правомірно чи неправомірно було заподіяно шкоду злочинцеві. Оскільки ст. 36 регулює правомірну поведінку особи, то правовідносини, що виникають у такому і подібних випадках, часто називають регулятивними. Разом з тим норми кримінального закону виконують своє охоронне завдання не тільки і не стільки завдяки факту їх існування, скільки внаслідок своєчасного, правильного і неухильного їх застосування, що зумовлює тим самим невідворотність кримінальної відповідальності за вчинений злочин.