Читати книгу - "Спомини"

229
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 334
Перейти на сторінку:
здається, одна з малознаних. Це стосується особливо тих вісімнадцяти років у його житті, які він перевів у неволі. Багато листів, наукових праць на різні теми та проповідей доступні українцям по цілому світу у збірці “Творів” Блаженнішого Йосифа, яка з’явилася за його побуту в Римі. Найширше знаним його твором є “Заповіт”, опублікований у Римі в день його похорону в 1984 році. А період 1945–1963 pp. — майже незнаний. Чому це так? Бо Блаженніший Йосиф не любив говорити про час свого ув’язнення. Невдовзі після свого приїзду до Риму Блаженніший Патріярх продиктував “Спомини”, головно про недавно пережитий ним трагічний період (головно, але не виключно, бо також оповів про своє життя до ув’язнення), але не бажав, щоб ці спогади були опубліковані за його життя. Тому найближчі співробітники Блаженнішого, члени крилосу Львівської архиєпархії, зібрані в Римі відразу після похорону, вирішили не спішити з їх оприлюдненням. Додатковою причиною такого рішення було те, що ці продиктовані Блаженнішим спогади потребували пояснень і уточнень, щоб читач, який не знав докладно обставин життя за часів, описаних у “Споминах”, міг зрозуміти, про що Блаженніший говорить. Останніми часами вирішено, що вже найвища пора ці спогади оприлюднити. Цю справу було доручено отцю-доктору Іванові Дацьку, довголітньому секретареві Блаженнішого Йосифа. Завдяки його наполегливій праці, за що йому складаємо сердечну подяку, “Спомини” Блаженнішого Патріярха Йосифа врешті виходять у світ. У додатку до самих “Споминів” публікуються також певні документи з часів ув’язнення Блаженнішого, які ілюструють його зусилля рятувати Греко-Католицьку Церкву в СРСР.

Завдяки цій книжці, яка передається в руки читачів, постать Блаженнішого Патріярха Йосифа стане зрозумілішою та краще знаною. Читач усвідомить собі, чому Блаженнішого Патріярха Йосифа вважаємо ісповідником віри Христової та справжнім борцем за існування нашої Церкви. Зібраний у цій книжці матеріял не тільки заповнює прогалину в історії життя цього великого мужа, збуджує належну пошану до людини, яку Боже провидіння поставило бути главою нашої Церкви в дуже критичні часи, але й заохотить уважних читачів, духовних чи мирян, служити Богові та своєму народові, що Боже дай.


Передмова

Немає сумніву, що патріярх Йосиф Сліпий був свідомий своєї високої відповідальности перед історією. Пригадую собі, як він досить часто любив повторювати: “Мої Дорогі! Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?” Він по-особливому усвідомлював факт, що в діяннях своєї Церкви і народу йому відведено важливу роль, і “одного дня” треба буде здати звіт зі своєї праці. Напевно це усвідомлення і було тією рушійною силою, що спонукала його до писання своїх спогадів невдовзі після визволення з таборів ҐУЛАҐу. Він почав їх диктувати своєму секретареві о. Іванові Хомі у 1963 р. під час літніх ферій в монастирі отців-пассіоністів у приморському італійському місті Неттуно, біля Риму, і завершив через рік, після чого не повертався до них майже ціле десятиліття.

Це були незвичайні часи Другого Ватиканського собору, коли увагу багатьох церковних і світських достойників привернув наш ісповідник віри, що несподівано для багатьох з’явився під час другої сесії соборових нарад та носив ще свіжі рани ув’язнення, каторги й заслання. Серед тих, хто вітали його, були насамперед римські архиєреї — папа Іван XXIII та майбутній папа Павло VI, різні патріярхи, кардинали, архиєреї і чиновники Римської курії, соборові Отці та дипломати при Апостольській Столиці, з якими Йосиф Сліпий, мешкаючи у Ватикані, спілкувався майже щодня. Були це й українські владики, які відразу після його прибуття до Риму хотіли особисто познайомитися з предстоятелем своєї Церкви, а також чільні представники української діяспори, які приїжджали до Ватикану, щоб побачити свого першоєрарха і висловити духовну єдність із ним. Я більше ніж певний, що не один із них заохочував митрополита взятися за написання своїх мемуарів і підкреслював важливість його свідчення.

Загалом, Йосиф Сліпий не любив говорити чи писати про себе, а тим більше — про період свого ув’язнення. На схилі його літ мені не раз доводилося чути від нього: “Це були втрачені найкращі 18 років мого життя, коли я ще міг служити у повноті своїх сил. А так не мав я змоги нормально працювати. Це були страшні часи, і дай Боже, щоб ніколи не повертались. Замість того, щоб я працював як митрополит, мене били, опльовували, руки ламали, ноги мені перемерзли, а я мусів думати про виживання”. Та такою була його доля, і хоча він знав, що від нього Всевишній Господь хотів саме такого важкого свідчення, він тужив за нормальними умовами праці, в яких міг би трудитися як пастир і науковець. Тому-то не один міг зауважити, що він постійно все робив у поспіху, неначе хотів наздогнати ті втрачені роки.

Водночас Йосиф Сліпий дуже добре усвідомлював: одною з умов його звільнення у 1963 р. було запевнення зі сторони Апостольської Столиці, що він не робитиме жодних заяв проти радянської влади і не говоритиме публічно про переслідування Церкви і релігії в Україні та всьому Радянському Союзі. Цієї вимоги блаженніший Йосиф дуже суворо дотримувався, принаймні до початку 70-х років. Щойно 23 жовтня 1971 р. під час Третього папського синоду, перед папою Павлом VI і понад 250 синодальними Отцями, предстоятель УГКЦ вперше виразно і на увесь світ заговорив про переслідування своєї Церкви і про “гори трупів та ріки крови”[1]. Цей його виступ широко обговорювали засоби масової інформації, які на той час перебували також під враженням від недавнього звільнення угорського примаса кардинала Йожефа Міндсенті 28 вересня 1971 р. Знаючи про намір останнього опублікувати підготовлені до друку мемуари, журналісти намагалися вивідати в Йосифа Сліпого, чи він вже написав свої спогади або чи має намір опублікувати книжку про свої страждання, а то й про ціле своє життя. Блаженніший збував ці запитання мовчанкою, а о. Іван Хома, зобов’язаний до зберігання таємниці, не смів про це ні з ким говорити.

Невдовзі після виголошення свого слова 23 жовтня 1971 р. Йосиф Сліпий скликав до Риму П’ятий архиєпископський синод владик УГКЦ у днях 30 жовтня — 6 листопада 1971 р. Підчас цього синоду, 30–31 жовтня 1971 p., відбулося

1 2 3 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"