Читати книгу - "Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Еріх Распе"

вагаючись і раптом згадав собі, що в мене в мисливській торбі лишився шматочок сала.

Ура! Це сало буде чудовою принадою! Дістаю його з торби, швидко прив'язую до довгого тонкого мотузка і кидаю у воду.

Качки, побачивши ласеньке, враз підпливають до сала.

Одна з них пожадливо його ковтає.

Але сало слизьке і, швидко пройшовши крізь качку, вискакує в неї позаду!

Отож качка опиняється в мене на мотузочку.

Тоді до сала підпливає друга качка, і з нею діється те саме.

Качка за качкою ковтають сало і нанизуються на мій мотузок, немов на нитку.

Не минає й десяти хвилин, а вже всі як є качки нанизані на нього, мов намисто.

Можете собі уявити, як весело було мені дивитися на таку багату здобич!

Мені лишилось тільки витягти нанизаних качок і віднести до свого кухаря на кухню.

Ото буде бенкет для моїх друзів!

Але нести цілий табун качок виявилось не так-то легко.

Я ступив кілька кроків і страх утомився. Коли — уявіть собі мій подив! — качки знялися в повітря й підняли мене до хмар.

Інший на моєму місці розгубився б, але я людина хоробра й винахідлива.

Я зробив кермо із свого сюртука і, правуючи качками, швидко полетів додому.

Але як спуститися донизу?

Та простісінько! Моя кмітливість стала й тут мені в пригоді. Я скрутив кільком качкам голови, і ми почали повільно спускатись на землю. 

Я потрапив якраз у димар своєї власної кухні! Бачили б ви, як здивувався мій кухар, коли я постав перед ним у печі!

На щастя, він ще не встиг у ній розпалити.

КУРІПКИ НА ШОМПОЛІ

О, кмітливість — велика штука! Якось мені трапилося одним пострілом підстрелити сімох куріпок. Після цього навіть вороги мої мусили визнати, що я — стрілець над усіма стрільцями в світі, що такого стрільця, як Мюнхаузен, ще ніколи не бувало.

Сталося це так.

Я повертався з полювання, вистрілявши усі свої кулі. Нараз у мене з-під ніг випурхнуло сім куріпок. Звісно, я не міг дати вислизнути отакій чудовій дичині.

Я зарядив свою рушницю — чим би ви думали? — шомполом! Еге ж, звичайнісіньким шомполом, себто залізною круглою паличкою, якою прочищають рушницю!

Потім я підбіг до куріпок, сполохав їх і вистрелив.

Куріпки знялись одна по одній, і мій шомпол пронизав одразу всіх сімох. Усі сім куріпок упали до моїх ніг!

Я підняв їх і здивовано побачив, що вони смажені!

Зрештою, інакше й бути не могло: адже мій шомпол дуже нагрівся від пострілу, і куріпки, нанизавшися на нього, не могли не засмажитись.

Я сів на траву і тут-таки усмак пообідав.

ЛИСИЦЯ НА ГОЛЦІ

А вжеж, кмітливість — найголовніше в житті, і не було в світі людини, кмітливішої від барона Мюнхаузена. Одного разу в російському дрімучому лісі мені трапилась чорно-бура лисиця.

Шкура цієї лисиці була така гарна, що мені стало шкода псувати її кулею чи шротом.

Не гаючи й хвилини, я вийняв кулю з рушниці і, зарядивши її довгою шевською голкою, вистрелив у цю лисицю, а що лисиця стояла під деревом, голка міцно пришпилила її хвіст до стовбура.

Я неквапом підійшов до лисиці і почав стьобати її нагаєм.

Вона так очманіла з болю, що — повірите? — вискочила із своєї шкури і втекла від мене голісінька. А шкура дісталась мені ціла, не попсована ні кулею, ні шротом.

СЛІПА СВИНЯ

Еге ж, багато траплялося зі мною усяких дивних пригод!

Пробираюсь я одного разу крізь гущину дрімучого лісу й бачу: біжить дике порося, зовсім ще невеличке, а за поросям — превелика свиня.

Я вистрелив, але, на жаль, схибив.

Куля моя пролетіла якраз між поросям і свинею.

Порося завищало і шаснуло в ліс, а свиня стала на місці як укопана.

Я здивувався: чому й вона не тікає від мене? Але, підійшовши ближче, зрозумів, у чому річ. Свиня була сліпа і не бачила дороги. Вона могла гуляти лісом, лише тримаючись за хвостик свого поросяти. Моя куля відірвала цей хвостик. Порося втекло, а свиня сама, без нього, не знала, куди їй іти. Безпорадно стояла вона з кінчиком поросячого хвоста в зубах. Тут мені набігла блискуча думка. Я схопив цей хвостик і повів свиню до себе на кухню. Бідолашна сліпа слухняно плентала за мною, думаючи, що її, як завжди, веде порося!

Так, я мушу повторити ще раз: кмітливість — велика штука!

ЯК Я СПІЙМАВ КАБАНА

Іншим разом мені трапився в лісі дикий кабан.

Упоратися з ним було далеко важче. У мене навіть рушниці не було з собою.

Я кинувся тікати, але він помчав за мною і неодмінно пронизав би був мене своїми іклами, якби я не сховався за першим-ліпшим дубом.

Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко загналися в стовбур, що він не міг витягти їх звідти.

— Ага, попався, голубчику! — сказав я, виходячи з-за дуба.— Стривай, тепер ти від мене не втечеш!

І, взявши камінь, я почав ще глибше забивати в дерево гострі ікла, щоб кабан не визволився, а потім зв'язав його доброю вірьовкою і, завдавши на віз, урочисто повіз до себе додому.

Ото дивувались інші мисливці! Вони не могли собі й подумати, що лютого звіра можна спіймати живцем, не витративши жодного набою.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ОЛЕНЬ

А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі.

І враз просто переді мною — олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами!

А в мене, як на злість, жодної кулі!

Олень стоїть і спокійнісінько на мене дивиться, неначе знає, що в мене рушниця не заряджена.

На щастя, у мене лишилося ще кілька ягід, і я зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Так, так, не смійтеся, звичайною кісточкою з вишні.

Гримнув постріл, але олень тільки труснув головою. Кісточка влучила йому в лоб і не вчинила ніякої шкоди. За одну мить він зник у лісовій гущавині.

Я дуже шкодував, що випустив із своїх рук такого чудового звіра.

Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув історію з вишневою кісточкою.

Як же я здивувався, коли з лісової гущини просто на мене вискочив розкішний олень, у якого між рогами росла висока гілляста вишня! Ах, повірте, це було дуже гарно: стрункий олень, і на голові