Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

він сам собі намалював, не дуже усміхалося Тарзанові…

Коли Тарзан розминав сигарету, сідаючи в крісло, його погляд випадково впав на дзеркало, що стояло перед ним, і він побачив у ньому стіл, за яким четверо чоловіків грали в карти. Невдовзі один з них підвівся і відійшов — тоді підійшов інший. Тарзан міг бачити, як йому чемно запропонували місце, яке звільнилося, аби гра не уривалася.

Це був один з двох чоловіків — менший на зріст, — яких Тарзан спіткав біля входу до кімнати для курців.

Ця обставина зродила в Тарзанові слабку іскру цікавості, і, думаючи й далі про своє майбутнє, він не випускав з уваги дій гравців за столом, що стояв у нього за спиною Крім добродія, який щойно приєднався до гри, Тарзан знав на ймення лише одного з гравців. Він сидів навпроти нового партнера, і звали його граф Рауль де Куд. Дуже послужливий служник пароплава показав його Тарзанові. як одну із знаменитостей серед пасажирів: граф посідав важливу посаду у французькому військовому міністерстві.

Раптом дзеркало цілковито прикувало до себе увагу Тарзана. Увійшов другий мелодраматичний змовник і став за стільцем графа. Тарзан помітив, що смаглявий чоловік озирнувся і обстежив поглядом кімнату. Але не достатньо уважно, бо не помітив уважних очей Тарзана в дзеркалі.

Крадькома він щось витяг зі своєї кишені. Тарзан не міг роздивитися, що саме, бо рука чоловіка прикривала предмет.

Він повільно наблизив руку до графа і потім дуже спритно підкинув те, що було в руці, графові в кишеню, а сам залишався на тому місці, звідки міг стежити за картами де Куда. Тарзан був приголомшений: він весь перетворився в увагу і не пропускав анінайменших подробиць того, що відбувалося.

Гра тривала після цього ще близько десяти хвилин, доки граф виграв чималу суму в того добродія, який останнім сів до столу. І тут Тарзан помітив, як людина за спиною графа кивнула головою своєму товаришеві. Гравець вмить підвівся і вказав пальцем на графа.

— Якби я знав, що мосьє — професійний шулер, я не дав би так легко втягнути себе в гру. — сказав він.

Граф і двоє інших гравців зірвалися на ноги.

Де Куд сполотнів.

— Шановний, що ви хочете цим сказати? — вигукнув він. — Ви знаєте, з ким говорите?

— Я знаю лише, що востаннє розмовляю з людиною, яка шахраює в картах, — відповів той.

Граф перегнувся через стіл і дав тилові ляпаса; решта кинулася розбороняти їх.

— Шановний, тут якесь непорозуміння! — вигукнув один з гравців. — Адже це граф де Куд з Франції!

— Якщо я помиляюсь, я охоче вибачусь, — сказав той, хто кинув звинувачення, — але, перш ніж я це зроблю, нехай граф пояснить, що це за додаткові карти в нього в кишені. Я бачив, як він опускав їх туди.

Чоловік, який на очах у Тарзана всунув якусь річ у кишеню графа, повернувся, щоб вислизнути з кімнати, але, на його прикрість, йому перетнув шлях високий сіроокий незнайомець.

— Пробачте, — гостро сказав смаглявець, силкуючись пройти.

— Постривайте! — сказав Тарзан.

— Але чому? — жваво вигукнув той. — Дозвольте мені пройти.

— Постривайте! — сказав Тарзан. — Тут є одна обставина, яку ви, поза сумнівом, зможете пояснити.

Чолов’яга вже не володів собою. Він буркнув якусь лайку і схопив Тарзана за вилоги, щоб відштовхнути його вбік. Тарзан лише осміхнувся, взяв чолов’ягу за комір і потяг назад до столу. Ніколай Роков уперше відчув на собі силу м’язів, власник яких виходив переможцем із сутичок з Нумою-левом та Теркозом, величезною мавпою.

Людина, яка кинула де Кудові звинувачення у шулерстві та двоє інших гравців стояли й дивилися на графа. Сцена сварки привернула увагу ще кількох пасажирів і всі чекали розв’язки.

— Цей тип збожеволів! — сказв граф. — Благаю вас, обшукайте мене.

— Звинувачення просто сміховинне, — сказав один з тих, що грали.

— Вам достатньо буде зазирнути в кишеню графового сюртука, і ви побачите, що звинувачення дуже серйозне, — наполягав той, хто почав. — Якщо ніхто інший не бажає, я сам це зроблю.

— Ні, - сказав де Куд. — Я дозволю себе обшукати лише джентльменові.

— Марно обшукувати графа. У нього є в кишені карти. Я сам бачив, як їх туди поклали.

Усі з подивом озирнулися в бік того. хто вимовив, ці слова, і побачили чоловіка чудової статури, який тяг за комір смаглявого, що впирався.

— Це шантаж, — гнівно вигукнув де Куд. — У мене в сюртуку немає карт. — І з цими словами він стромив руку в кишеню.

На хвилину серед невеличкого гурту запанувала глибока мовчанка. Граф смертельно зблід, потім витяг назад руку. У ній лежали три карти.

Він дивився на них з німим жахом та подивом, і рум’янець гніву розпливався по його обличчю. Жаль і зневага відбивалися на обличчях тих, хто був свідком зганьблення чоловіка.

— Це була змова! — почав сіроокий незнайомець. — Панове, граф не знав, що ці карти у нього в кишені. Їх запхали туди без його відома, коли. він сидів за столом. Я сидів там, у кутку, в кріслі і бачив у дзеркалі все, що трапилось. Ось цей тип, якого я щойно перехопив при спробі втечі, поклав карти до кишені графа.

Де Куд перевів погляд від Тарзана на чолов’ягу, якого той міцно тримав.

— Боже мій, Ніколай! — вигукнув він. — Ви?

Відтак повернувся до того, хто його звинувачував, і поглянув на нього впритул.

— А вас я й не впізнав, — сказав граф. — Ви зняли бороду, Павлович, і це змінило ваше обличчя. Тепер я все розумію. Панове, мені все зрозуміло.

— Що ж нам з ними робити? — спитав Тарзан. — Відправити їх до капітана?

— Ні, мій друже, — квапливо сказав граф. — Це моя особиста справа, і я прошу вас не вживати ніяких заходів. Вистачить того, що звинувачення з мене зняте. Що менше ми будемо мати справу з цими типами,