Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

то краще. Але як мені віддячити вам за вашу послугу? Дозвольте дати вам свою візитну картку. Якщо я коли-небудь зможу стати вам у пригоді, пам’ятайте, що я весь до ваших послуг.

Тарзан відпустив Рокова, і той разом зі своїм приятелем Павловичем поквапився вийти з кімнати для курців. Біля самих дверей Роков звернувся до Тарзана:

— Вам доведеться не раз пошкодувати про ваше втручання в чужі справи.

Тарзан усміхнувся, вклонився графові й простяг йому свою візитну картку. Граф прочитав: “Жан К. Тарзан”.

— Пане Тарзане! — сказав він. — Я справді думаю, що для вас краще було б не робити мені цієї послуги. Ви накликали на себе ненависть найбільших негідників Європи. Уникайте їх за всяку ціну. Прошу вас.

— У мене були небезпечніші вороги, шановний графе, — спокійно зауважив Тарзан, — і я залишився живий і неушкоджений. Зрештою, гадаю, що в них навіть не буде нагоди якось нашкодити мені.

— Сподіватимемося, що так буде, — сказав де Куд, — але пильнуйте, благаю вас. Я сказав би вам, що Ніколай Роков — справжній диявол, якби не боявся образити таким порівнянням його величність Сатану.

Коли Тарзан увійшов увечері до своєї каюти, то знайшов на підлозі складену записку, яку, напевне, просунули попід дверима. Він розгорнув її й прочитав:

“Пане Тарзане!

Ви, звичайно, не усвідомлювали, наскільки завдана вами образа б поважною, інакше б не зробили того, що дозволили собі сьогодні. Я ладен повірити, що ви діяли через незнання і без жодного наміру образити незнайому людину. Тому я охоче дозволяю вам вибачитись, і після того, як дістану від вас запевнення, що ви більше не будете втручатися в справи, які вас не торкаються, вважатиму інцидент вичерпаним. Інакше… Але я переконаний, ви зрозумієте, що найкраще зробити так, як я вам пропоную.

З повагою Ніколай Роков”.

Тарзан знизав плечима, похмуро всміхнувся, й через хвилину уся ця пригода вилетіла з його пам’яті. Він роздягнувся і ліг спати.

У сусідній каюті графиня де Куд розмовляла зі своїм чоловіком.

— Чого ви такий похмурий, мій любий Раулю? Цілий вечір ви сам не свій. Що вас турбує?

— Ольго, Ніколай на кораблі. Ти знала це?

— Ніколай! — вигукнула вона. — Раулю, але ж цього не може бути. Він сидить у в’язниці.

— Я й сам так вважав, доки побачив його сьогодні, його та іншого супернегідника, Павловича. Ольго, я не маю сили довше терпіти його гонитву за мною. Навіть задля тебе. Рано чи пізно я віддам його до рук правосуддя. Я майже вирішив пояснити капітанові все, перш ніж ми зійдемо на берег.

— Раулю! — вигукнула графиня. — Благаю тебе, не роби цього. Згадай, що ти обіцяв мені, Раулю! Скажи мені, що ти цього не зробиш, Раулю.

Де Куд взяв руки жінки в свої долоні і, перш ніж заговорити, якусь хвилину дивився на її бліде та знічене обличчя, немов хотів дізнатися з виразу цих чудових очей справжню причину, яка спонукала її захищати цю людину.

— Нехай буде, як ти кажеш, Ольго! — сказав він нарешті. — Але я не можу зрозуміти. Він втратив усяке право на твою любов, повагу чи навіть доброзичливість. Він — загроза твоєму життю й честі, а також життю й честі твого чоловіка. Сподіватимемось, що ти ніколи не шкодуватимеш за тим, що захищаєш його.

— Раулю, я не виправдовую його! — палко обірвала графиня чоловіка. — Я ненавиджу його так само, як і ти, але… Ой Раулю, кров густіша за воду.

— У мене сьогодні було бажання зробити аналіз його крові, - похмуро буркнув де Куд. — Ольго, ці двоє негідників вирішили сьогодні заплямити мою честь. — І граф розповів їй усе, що сталося в кімнаті для курців. — Якби не цей незнайомий молодий чоловік, вони б узяли гору, бо хто б прийняв на віру мої нічим не підкріплені пояснення? Факти були проти мене. Ці кляті карти справді було сховано в моїй кишені. Я й сам ледве не почав сумніватися в собі, аж доки цей Тарзан приволік до нас твого любого Ніколая і пояснив нам усю цю підлу витівку.

— Пан Тарзан? — із виразним здивуванням запитала графиня.

— Так, Ольго. Ти його знаєш?

— Я бачила його. Служник показав мені його.

— Я не знав, що він відома особа, — сказав граф.

Ольга де Куд змінила тему. Вона раптом з’ясувала для себе, що не так вже й легко змогла б пояснити, чому це служник вказав їй на привабливого Тарзана. Може, вона навіть дещо зашарілася під пильним поглядом графа, в якому вгадувалася якась дивна насмішкуватість. “Ох, — подумала вона. — Усвідомлення провини найбільш викликає підозру”.

2
КУЮЧИ КАЙДАНИ НЕНАВИСТІ

Тарзан лише наприкінці наступного дня знову побачив пасажирів, у справи яких його змусила втрутитися його любов до чесної гри. Зовсім несподівано він наштовхнувся на Рокова та Павловича у ту мить, коли його товариство було для них найнебажаніше.

Вони стояли на палубі в затишному куточку і коли Тарзан підійшов до них, палко сперечалися з якоюсь жінкою. Тарзан зауважив, що на ній була коштовна сукня, а від її стрункої гарної постаті віяло молодістю. Але він не міг розрізнити рис її обличчя крізь густу вуаль.

Вона стояла між обома чоловіками, а всі троє стояли спиною до Тарзана, отож він зміг непомітно підійти зовсім близько. Він зауважив, що Роков начебто погрожував, а жінка ніби виправдовувалась, але вони говорили незрозумілою для нього мовою, і він лише за їхніми жестами та інтонаціями здогадувався, що жінка налякана. У тому, як тримався Роков, так виразно відчувалася загроза фізичного насильства, що Тарзан на мить спинився: він інстинктивно відчув атмосферу небезпеки. Раптом Роков брутально схопив жінку за руку і почав стискати її, наче вимагав