Читати книгу - "Арабські казки, Олександр Олесь"

Бачачи, що слізьми та плачем собі не поможеш, рибалка пустився на хитру вигадку, яка прийшла йому в голову. Він удав з себе тихого та Божого і сказав покірно:

- Що ж робити - умирати так умирати. Життя моє було весь вік несолодке, і шкодувати за ним не доведеться, одначе раніше ніж складати руки, мені хотілося б дізнатись про одну річ. Ім’ям самого Бога прошу тебе сказати правду!..

Дух затремтів усім тілом і сказав:

- Гаразд! Питай, я скажу тобі правду.

- Бачиш,- сказав рибалка,- я хотів би знати, чи справді ти був у цій вазі? Ніяк я не можу цього уявити собі.

- Даремно... Я справді був замурований у цій посудині, як тобі було і розказано мною.

- Та це ж неможливо! - здивовано закричав рибалка.- Як ти міг, такий велетень, уміститись в такому маленькому глечику? Та я ніколи в світі не повірю цьому.

- Але ж я поклявся тобі сказати правду,- затремтів, розсердившись, дух.- Невже ти думаєш, нещасний, що я стану тобі брехати?

- А отже, я тобі не повірю. За димом та туманом, якого ти напустив, я не помітив, як ти виходив сам із вази. А я, на жаль, звик вірити тому, що бачу на власні очі.

- Ах ти, безглузда овечко! - закричав дух.- Ти не віриш мені? Ну так дивись, сліпе око, і вір.

Після сказаного дух знову розлігся густим туманом і став поволі втягуватись у вазу. Цього тільки і треба було для рибалки. Ледве він сховався в посудині, рибалка схопив затичку і, швидко заткнувши нею, радісно закричав:

- Тепер я бачу, що ти не брехав. Сиди ж собі тихо-мирно та чекай другого дурня. Але для того, щоб кожний знав, що його чекає від тебе за послугу, я знову кину тебе в море, а сам збудую собі на березі куреня і буду кожного рибалку попереджати, щоб він не закидав тут невода.

Дух став благати рибалку вийняти затичку, але рибалка і слухати не хотів.

- Та що ти мені голову морочиш,- говорив він, сміючись.- Ти ж побожився убити кожного, хто випустить тебе на волю, і тепер, коли я про це знаю, і знаю разом з тим твою жорстокість і упертість, ти радиш мені затягти петельку на власній шиї?!

І рибалка взяв вазу, щоб кинути її в море, але дух, бачачи небезпеку, заговорив:

- Послухай, рибалко, божусь, заприсягаюсь тобі іменем самого Бога, а ти ж сам добре знаєш, що такої клятви ми не можемо ламати, божусь, кажу, іменем Бога, що я не зроблю тобі ніякого лиха, а навпаки - зроблю тебе таким багатим, яким ти не бачив себе навіть уві сні. Для власного ж щастя пусти мене на волю.

Рибалка замислився. Він згадав свої злидні, згадав жінку і дітей і сказав:

- Ну що ж! Пан або пропав! На цей раз я тобі повірю. Гляди ж, не стань знову таким невдячним, як був досі.

Сказав і вийняв затичку з вази. Коли із сизого густого диму знов зробився велетень, у ту ж хвилину дух схопив вазу і з гнівом кинув її далеко в море. Це трошки стурбувало рибалку.

- Що це буде? - спитав він.- Чи не збираєшся ти зламати своє слово?

- Не турбуйся,- з легкою усмішкою відповів дух,- я завжди виконую свої обіцянки. Візьми свою сітку і поспішай за мною.

І він повів рибалку мимо міста за високу гору, з якої вони спустилися в долину. Тут, між чотирма буграми, слався великий став і такий прозорий, що можна було бачити все, що коїлось на його дні. В ставку плавали і грались зграї різноманітних риб.

- Ану лишень закинь свою сітку,- сказав дух рибалці,- це принесе тобі щастя.

Рибалка з радістю взявся за діло. Ніколи йому не доводилося бачити такої сили риб, але його найбільше дивувало те, що риби були чотирьох різних кольорів: білого, жовтого, блакитного і червоного.

Він закинув сітку і через декілька хвилин піймав чотирьох риб різного кольору. Зблизька вони були такі красиві, що рибалка довго не міг одірвати від них своїх очей.

- Візьми цих риб,- сказав йому дух,- і однеси їх до султана: ти візьмеш за них чималі гроші. Можеш приходити сюди з сіткою щодня, але пам’ятай, що більше одного разу на день тобі не можна закидати невода, коли не хочеш несподіваного лиха.

А послухаєш мене - швидко розбагатієш і щасливо житимеш весь свій вік.

Порадивши, він тупнув ногою об землю. Земля розступилась і проковтнула його.

Рибалка, поклавши рибу в кошик, негайно помандрував до міста і, прийшовши до султана, сказав йому:

- Ваша величність! Мені сьогодні пощастило піймати таких дивовижних риб, яких, може, нікому не доводилось і бачити. От я і насмілився принести їх вам, ваша величність.

- Однеси їх на кухню і скажи кухарю, щоб він спік їх якнайкраще. Я певен, що і смак у них буде дивовижний.

Рибалка одніс рибу до кухаря, взяв гроші і весело пішов додому, щоб поділитися з жінкою своїм щастям. Ніколи в житті в його кишені не було стільки грошей, і йому здавалось, що більш багатої людини не можна знайти в цілому світі. Але він розбагатів ще більше.

Між тим султанський кухар взявся за діло, щоб подати рибу на обід. Він почистив її, поклав на сковороду і став пекти на маслі. Коли риба з одного боку засмажилась, він перевернув її на другий бік і хотів уже знімати сковороду, як раптом стіна розійшлась - і в кухню ввійшла молода дівчина надзвичайної вроди. Вона була одягнена в єдвабне убрання, вишите квітками, на шиї переливалось всіма барвами дивне намисто, а в руках у неї була миртова гілка. Не звертаючи уваги на переляканого кухаря, вона підійшла до печі і, торкнувшись паличкою до одної якоїсь риби, сказала голосно і виразно:

- Риби! Чи пам’ятаєте ви свій обов’язок і чи виконаєте ви його?

У відповідь всі чотири риби в ту ж хвилину підняли голови і сказали людським голосом:

- Так, наша пані, ми пам’ятаємо свій обов’язок і обіцяємо виконати його.

Потім дівчина перекинула сковороду, риби попадали на вугілля, а