Читати книгу - "Новорічна казка, Народні"

якщо це не складно. Могли б ви запитати у Синього Птаха, чи йому не складно злітати до нашої хати, о-о-он там, де йде сніг?

– Ну, я здогадувався про це ваше бажання, ви ж онуки своєї бабусі. – Посміхнувся Слимак. – Синіх Птах – мій брат, він от-от має бути тут, ми з ним ще за півгодини до вашого прибуття домовились, що він завезе вас додому. Шановні Снічептаху та Синичко, якщо ваша ласка, то брат завезе й вас.

За мить небо затьмарилося. Оленка і Марко зачаровано слідкували за величезним, на все небо птахом, навіть не синім, а таким, як нічне сніжне небо – темно-сіро-синім. Птах зупинився, опустив крило, запрошуючи маленьких пасажирів.

– Дякую вам, любі діти, щасливого Різдва!

– І вам, шановний Слимаче, смачної куті!

– До побачення!

– До побачення!

Птах кружляв в небі. Спочатку в нічному, потім – в дощовому і, нарешті, сніговому... Сніжинки танцювали собі зимовий танець, влягалися на щічки, кусали холодом, діти сміялися і червоніли. З хати на вулицю повиходили батьки і бабусі, махали руками і сміялися.

– Мамо, тату, бабусю, ми тільки що побували на краю світу! Там у Слимака була величезна скалка, а ще, а ще... – Маркові не вистачало слів.

– Та годі вже, йдіть додому, гляньте, темно вже надворі, пора до столу, - засміялася мама, обіймаючи діток. – По дорозі, помийте руки і загляньте до ялинки.

Гномики, голодні і веселі побігли до рукомийника, ретельно помили руки і витерли їх рушничком. А під ялинкою їх чекала чарівна машина і майжеживалялька Марта. Скільки ще пригод буде в гномиків!!! Але зараз вони поспішають до столу, до родини, до куті, до пирогів.

Добрий вечір тобі,
Пане-господарю,
Радуйся, ой радуйся Земле,
Син Божий народився!