Читати книгу - "Марія Пустельна, або Історія одного лева, Петро Немирівський"

вчити Гурія грецькій мові. Але бачила, як неохоче він погоджується на її пропозиції долучити його до родинних цінностей і як взагалі намагається уникати зайвих навантажень, і тому припинила наполягати. Тим більше, що з чоловіком в неї тоді були часті розлади, в тому числі, й через її слабкі спроби зробити сина «православним греком».

Але головною причиною було те, що з самого його дитинства всім було очевидно: у Гурія інший шлях у житті.

Він був художником — за покликом і за освітою. Закінчив художній інститут, твердо вирішивши присвятити себе живопису. Повільно піднімався по сходинках нехай не слави, але майстерності.

Знімав невеличку студію. Студія виходила вікнами на море. Звідти Гурій спостерігав захід сонця. Наприкінці літа захід сонця в Одесі вражає насиченою синню, що розливається всюди. А взимку небо і море тонуть у якомусь сумнівному свинцевому світлі…

Коли він писав нову картину, ставав відлюдником. Його смагляві щоки швидко заростали густою щетиною, пасма чорного волосся у безладі падали на плечі. Кожний порух його довгих, жилавих рук, кожний жест були внутрішньо вільними, але й гранично чіткими і точними. Увесь вимазаний фарбами, з пересохлою від ацетонової рідини для змивання шкірою на долонях, зовнішньо — майже бомж, він відчував в собі таку внутрішню енергію, яка доступна лише художнику під час роботи!

В нього була натурниця — Ірен. Вона нещодавно закінчила інститут, отримала диплом соціолога і працювала у центрі з вивчення маркетингу. Її дійсно звали Ірен, а не Ірина. Вона запевняла, що окрім українців, у її роду були італійці і французи. Ну й, звичайно, євреї. Словом, по національності Ірен була одеситкою.

Ірен була сповнена надзвичайної пластичності, не гімнастичної або танцювальної, яка досягається наполегливими тренуваннями, а пластичності аристократичної, вродженої, яка дісталася їй у спадок — не виключено, що від італійських синьйорин. Вона була позбавлена метушливості; коли нервувала або сердилася, прикладала свої рівні довгі пальці і глибоко дихала, так, що здіймалися її невеликі, але дуже красиві груди. Особливої привабливості додавали її обличчю широко розкриті карі очі і великі, ніжні, трохи рожевуваті повіки, котрі вона вміла так томливо опускати.

Вона мала, як то кажуть, шарм і манери. Щоправда, в її натурі проглядала практична хватка, котра ще не встигла розвинутися і вирости у холодний прагматизм. Ірен не були притаманні «бурхливі пристрасті», які її так приваблювали у Гурію. Її самолюбству лестило, що ім’я її коханця стає відомим, що його картини виставляють у галереях, кілька його робіт продано закордон.

Кращої натурниці годі було й шукати. Застигнувши, вона терпляче лежала, гола, на підлозі, застеленій одним брезентом, або, закинувши руки за спину, до оніміння м’язів стояла біля порожньої стіни.

Вона приносила у студію їжу для свого «відлюдника Ель Греко», як вона його називала. Жаліла його, коли, сидячи біля її ніг і поклавши голову їй на коліна, Гурій страдницьки дивився на невдалий малюнок, котрий він спересердя заляпав фарбою.

В його картинах, у найкращих з них, було видно безперечну обдарованість. Обдарованість багатообіцяючу, але таку, що ще не розкрилася. У Гурія був складний характер: у його душі уживалися крайнощі. Незважаючи на своє прагнення до високого, він міг бути дуже черствим; відчуженість від життєвої буденщини поєднувалася в ньому з непомірним марнославством; він добре володів технікою малювання, яке вимагало кропіткої праці, але його з’їдали гордощі. Словом, це був один з тих талантів, котрі здатні розвернутися у всій своїй повноті, але частіше з різних причин дарма витрачають те, що мають.

В його дар вірила мама, віддаючи синові всі заощаджені гроші зі своєї скромної зарплатні бібліотекара. Батько з родини пішов. Душевної близькості між сином та батьком ніколи не було. Людина, далека від мистецтва, батько Гурія не розумів, заради чого його син так поневіряється, коли є стільки можливостей для бізнесу. Батько мав фірму з продажу будматеріалів і виконання ремонтних робіт. Як би там не було, він часто-густо звертався до Гурія, щоби той допоміг йому в бізнесі і, коли син погоджувався, щедро йому платив. Батько потай сподівався, що рано чи пізно син «порозумнішає» і стане його бізнес-партнером.

Приятелі по художньому «цеху» потроху прощалися з мистецтвом, уходили в комерцію, а упертий Гурій все чаклував над полотном у своїй студії, на оренду якої ледь вистачало грошей. Галеристи за картини платили копійки.

І ось, немов із зимового моря, в його студію почали накочувати хвилі меланхолії і сумнівів. Частіше, ніж раніше, Гурій обурювався тим, що імена нездарів з пензликом, але при грошах і зв’язках, у всіх на слуху. Часом він навіть втрачав віру у своє покликання.

Потім від нього пішла Ірен, пішла до успішного галериста, який неодноразово обманював Гурія з контрактами при купівлі його картин. Е-ех…

З її уходом в Гурієві щось остаточно надламалося. Його студію почали навідувати біси. Біси на цілий день затягували вікна шторами, перекидали банки з рідиною для змивання і ламали немиті пензлі. Біси тягнули Гурія в ресторани, більярдні і стрипклуби. Почали приносити горілку.

Одного разу біси привели Нікіту. Нікіта колись вчився разом із Гурієм у художньому інституті, на факультеті прикладного мистецтва, але кинув на третьому курсі і до пуття ніким не став. В нього був дивний голос — колись дзвінкий, але з роками сильно прокурений. Тепер Нікіта в основному хрипів, але крізь хриплуватість подекуди пробивалося тоненьке козляче мекання. Голова Нікіти завжди була гладенько, до блиску, поголена, нагадуючи кістяний більярдний шар.

Нікіта приніс — «для натюрморту» — героїн і шприц.

І став Гурій бандитом.

Глава 3

Він просиджував ночі у кабаках, гудів з братвою на дачах, на кораблях. Гроші витрачав навіжено, з такою ж легкістю, з якою і здобував їх. Жодної згадки не залишилося від колишнього Гурія. У ресторани він вдягався з шиком, а коли «зависав» на наркотиках, ставав схожим не безхатька, ще й до того його отруєне опіумом тіло розливало навкруги різкий неприємний запах.

У бандитському світі в нього було прізвисько Грек. Вони грабували магазини, накладаючи данину на бізнесменів. Знаменитий «Привіз» контролювала тоді грузинська мафія, але базар «Південний» відбила банда, до якої належав Гурій. З часом, одначе, він переключився виключно на мистецтво.

Мабуть, ніколи раніше в Одесі не було такого лиха для художників і галеристів. Всю ненависть за свою зраду професії і свою слабодухість перед випробуваннями Гурій звалив на бувших товаришів по цеху — художників, а також