Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

сам він не міг пересуватися. Цей чоловік повернувся після п’ятнадцяти років позбавлення волі. Утім, його родина не змогла довго радіти поверненню чоловіка додому. Минуло трохи більше тижня, як він ліг спати й більше не прокинувся. Нафіса зрозуміла, що його кінець скоро настане, побачивши, як той спускався з фургона. Вона не раз ставала свідком смерті і молодих, і старих, тож одразу збагнула глибинну суть і причину його блідого обличчя. А її син Хашем не повернувся з в’язниці додому, незважаючи на закінчення строку перебування за ґратами. Ходили чутки, що він утік з-під варти й виїхав у Палестину. Подейкували також, що одного разу бачили, як Хашем блукав полями по той бік каналу неподалік від ас-Саїди, невеличкого поселення у Верхньому Єгипті. Нещасна матір не могла ніяк зрозуміти, чому ж її син не повертався додому: «Хашеме, синочку мій, чому ти не повертаєшся додому?» — неодноразово повторювала жінка. Нафіса пам’ятала все його життя з моменту народження й навіть день, коли знайшла для нього наречену, а також те, як вона поспішала оженити сина, аби стати щасливою бабусею, адже він був її єдиною дитиною.

Нафіса докладно пам’ятала всі випадки з синового життя, ніби вони сталися вчора: дати подій, час, місця, їжу, яку вона йому готувала, навіть пам’ятала колір пір’я півня, якого зарізали з нагоди свята. Тоді одна з дочок Фатіми перервала її розповідь, промовивши: «Бабусю, навіщо ви оповідаєте все це в таких деталях? Навіщо нам знати про півня, якого зарізали для гостей, про його вагу, про чорний колір пір’я та великий гребінець?» Ніхто не хотів слухати її горя.

Навіть після усамітнення в будиночку, дні для жінки тягнулися довго, а ночі — ще довше. Казали, що люди рідко провідували її. Сім’я почала забувати про неї. Закі перестав навідуватися до неї. Бувало раніше він приходив до Нафіси після сну та післяобідньої молитви, запитував, чи є в неї щось перехопити. Вона завше частувала всім тим, що він забажає — гарячим коржем, подрібненою сіллю, гострим перцем. Закі — єдиний, хто все ще залишався вірним тим старим дням і чиє серце було відкритим до інших людей. Але Нафіса не знала про те, що трапилося нещодавно. Візити стали рідкістю, і навіть якщо вони й були, то короткі. Його обличчя виражало постійну стурбованість. Ніхто з членів родини не піклувався про неї та не відвідував, окрім Салами — нехай Господь продовжить його дні та врятує від небезпек. Він обробляв її землю, задовольнявся четвертою частиною врожаю, завше виконуючи найменші прохання жінки. Чоловік також допомагав продати її частку врожаю, купував їй усе необхідне на ринку в понеділок або в середу. «Який він шляхетний, енергійний, справжній сміливець з добрим серцем, але ж яке нещастя спіткало його?» — промайнуло в Нафісиній голові. У неї залишилася тільки єдина помічниця — Закія, дівчина з Нижнього Єгипту. Вона допомагала Нафісі впоратися з хатніми справами — із замішуванням тіста, випіканням хліба та пранням. Дівчина робила це суто з власної волі та, керуючись настановами від милосердного Аллаха, не брала жодної копійки за свою роботу, хоча люди з Нижнього Єгипту вирізняються своєю скупістю. Тоді Аллах наслав лихо, на неї та Саламу. Нафіса почала хвилюватися, що Салама й Закія втраплять у біду — так само, як це сталося із Хашемом, — він теж був добрим, лагідним, і з благородними намірами. Через це лихо не оминуло його, — нехай Господь помилує Хашема! Те саме спіткало й Аміна, наймолодшого й найгарнішого із синів Зейнаб. Він був відомим «молодим красенем, місцевим серцеїдом», якого жадала ледь не кожна сусідська дівчина. Перш ніж хлопця заманили якісь головорізи, він пристрастився до важких наркотиків і врешті помер на одному із цих зібрань. Протягом багатьох років Нафіса помічала, що нещастя трапляються лише з добрими людьми. Приміром, її син Хашем нікого не вбивав, і ніхто з цієї банди не мав жодного наміру вбивати людину.

Це була купка молодих людей, що збилися зі шляху, і диявол грався ними на свій розсуд. Нехай Аллах покарає його. Ватажок банди відправляв пристойних юнаків до пекла, а сам у той час дрімав удома, щоб уникнути наслідків так само легко, як витягти волосся з грудки тіста. Вони хотіли вкрасти срібло в будинку однієї вдови в селі Назлет Ельван, але жінка вчасно прокинулася й наштовхнулася на одного з грабіжників, який шпирнув її ножем. Це був випадковий удар. З волі Аллаха, Хашем не нападав ні на кого. Він ні з ким не сварився й навіть до хати не заходив. Хлопець стояв на варті біля дороги, аби свиснути, якщо побачить, що хтось наближається. «Чому ти втрапив у це все, ти ж з гідної родини? — простогнала Нафіса. — Тобі було потрібне золото чи срібло? Чому ти це вчинив, коли ти завжди ділишся всім, що маєш? Чому ти, синку, не повертаєшся додому? Господи, моє серце втомилося чекати! Кажуть, ти приходиш на той бік каналу вночі. Так перепливай, мій любий. Скажи, що ідеш до мами, аби висушити її сльози. Господи, ніщо, крім каналу, не може нас розлучити. Ти можеш перейти водойму пішки... Для цього, мій любий, потрібно лише зробити кілька маленьких кроків». Коли квочка введе в курник останнє курча, вона зачинить двері на клямку й замкне на ключ.

* * *

Хадж Закі з’явився першим із вірян, що прибували до мечеті, почувши післяобідній заклик до молитви. Він обійшов будівлю, щоб оглянути її стан, і дійшов до задніх дверей, невдоволено стиснувши долоні. Його брат усе ще витягав воду з колодязя біля мечеті, щоб наповнити купальню, а також місце для омивання та вигрібні ями. Він підняв заклик до молитви, у звичний час, дзвінким голосом, що полинув через канал аж до села Саїди. Це був чарівний звук, який упокорював серця людей. Але останнім часом Закі відчував стискання в грудях. Будівля була в жалюгідному стані: стіна біля колодязя мала великі тріщини, а це загрожувало неминучим обвалом. Він благав мусульман урятувати їхню мечеть до того, як вона впаде, але жоден із мешканців Кассима чи Нижнього Єгипту не запропонував допомогу. Ніхто не витягнув зі свого гаманця ані копійки, щоб допомогти відремонтувати будинок Аллаха. Вони звикли, що чоловік завжди сам ніс цей тягар, але він більше не міг. Мечеть була стара, збудована в давні часи, і її утриманням протягом усього життя займався батько Закі. Щодо інших, то їхні серця зачерствіли, а віра ослабла. Він зітхнув. Родини з сусідніх сіл раніше часто приходили на п’ятничну молитву, але