Читати книгу - "Дорога до Оруена"

каюти. Він пройшов кораблем, зупинився. Їжу все одно треба було десь добути. А яким чином? Ну, єдине, що він може – це запропонувати себе у якості робітника. Адже на кораблі має знайтись якась робота?

Побачивши декількох людей, Вейн попрямував до них, але серед них був один знайомий – з темним волоссям, невисокого зросту. Він миттєво забув про голод, пошук роботи, залишилось одне бажання – помститися. Мить – і удар, ще удар, Вейн з насолодою розбив помічнику капітана ніс та вибив щелепу, перш ніж його встигли схопити.

* * *

Четверо, тримаючи мертвою хваткою, тягли його та дівчину по палубі. Дивно, але у цю мить він ані краплі не шкодував про те, що зробив. Навіть коли його з силою штовхнули у спину, впавши з трапу та опинившись у багні, Вейн посміхнувся, згадавши свій кулак на обличчі, яке спливало кров'ю.

– Посміхаєшся? – це був голос Кіри.

Вейн подивився на неї, але нічого не відповів.

– Через тебе я вся у багнюці, та невідомо де!

– Годі жалітися, – промовив Вейн та, швидко піднявшись, почав струшувати прилиплі до одягу шматки бруду.

– Навіщо було його бити? Грошей він нам все одно не повернув, – почув він голос дівчини, який потроху віддалявся, але навіть не підняв голови.

А за кілька хвилин до його слуху долинуло:

– … вибачте, а чи не могли б ви нас туди провести. Ми із приятелем не місцеві.

– Звісно. До міста – недалеко, а на ночівлю можете зупинитися у моєму домі.

«Чудово! Тільки про це і мріяв! – подумав Вейн у ту мить, коли дівчина та жінка років сорока, посміхнувшись, подивились у його сторону.

Глава 3

Нел швидко просувалася вулицями. На мить зупинившись, вона повернулася та викрикнула: «Давайте швидше!» Не чекаючи, відповість їй хтось, навіть не думаючи про те, чи встигають взагалі за нею ті двоє, Нел рушила далі.

Легко оминаючи людей, вона весь час зважувала «за» та «проти». Двоє незнайомців. Хто вони такі? Звідки вони тут? Адже взагалі нічого не знаючи, вона, не задумуючись, запросила їх переночувати у своєму домі. І що на це скаже Дік? Вперше вона з ним не порадилася. «Але, – подумала Нел, – дівчина була такою привітною. Як я могла їй відмовити?»

– Агов, шановна! Може пора трохи перепочити? – почула вона чоловічий голос.

– Ні. Через пів години тут яблуку ніде буде впасти! – крикнула Нел через плече.

– Вибачте, а далеко ще?! – на цей раз вже голос дівчини.

– Тепер вже близько! – відповіла Нел, повертаючи за ріг.

Глава 4

Господиня пропустила гостей в середину, потім зайшла сама. Сказала: «Влаштовуйтесь», та швидко зникла в іншій кімнаті.