Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Глава 2

Єдине, що згадав Богдан — це, власне, назву.

Але він чемно закивав, як і вперше, коли вони з Лідою зустрілися після виборів.

Богдан тоді розривався між бажанням написати у всіх соціальних мережах щось на кшталт «ви в мене не вірили, тварюки такі, а я тепер мер, і вас нагну» і сховатись під стіл, щоб не бачити десятки незнайомців, що засипали його найтерміновішими справами.

Якщо він і вислухав Ліду, то одразу викинув із голови.

— Та програма, де… У мене буде помічник?

— Буде, — Кірєєва змочила палець слиною, за радянською звичкою, напевно, і відкрила товсту папку. — Програма державна, контролюватимуть зі столиці, — сказала вона. — Викласти суть?

— Якщо вам не важко.

— Національна програма «Помічник мера» націлена на підвищення інформованості молодих людей про політичні процеси в їхніх рідних містах та регіонах, — зачитала Кірєєва початок документу.

Поставивши лікоть на стіл, Богдан приготувався нудьгувати, але, на його подив, Кірєєва продовжила без папки.

— Ми вже обрали для вас дитину, треба оформити його в штат.

— Дитину? — занервував Богдан. Ще цього йому бракувало, носитися з підлітком. — Скільки йому років?

— Двадцять два, не переживайте. Для мене вони завжди діти. Ну, знаєте, як для матері. Цей хлопець теж мій, вчився у мене, виховувався на моїх очах, для них дитячий будинок — це сім'я.

Знову пішло-поїхало.

Богдан виразно прочистив горло, щоб направити Кірєєву у потрібне русло.

— Так, так ось. Кандидат повинен відповідати критеріям, я вам бланк залишу, ознайомитеся. І ми обрали Мирослава Фетісова. Він дуже розумний хлопець, — ляснула в долоні Кірєєва. — Дуже! Закінчує місцевий університет, на фізика навчається. Минулого року грант виграв із якимось проектом. Бог знає, я ці сучасні технології не розумію. Але вам напевно цікаво буде. Мирославчик точно стане вченим у майбутньому. І прославить наш з вами край.

— Так, звісно. Давайте далі за умовами.

— Я завтра пакет документів принесу, ну коли Мирослава приведу знайомитися. Ви їх відправите кадровикам, його мають працевлаштувати, щоб отримував зарплату. Так годиться, — вона подивилася вгору, натякаючи чи на Київ, чи на бога. — І почнете його навчати. У програмі сказано, що помічник може виконувати функції секретаря, наприклад. Нехай ходить з вами по заходах, питання ставить, але без розголошення конфіденційної інформації.

Кірєєва посміхнулася, наче вони були шпигунами, і Богдан видавив із себе люб'язність у відповідь.

— Я зрозумів, залишайте документи.

Вставши з-за столу, вона грузною ходою попрямувала до дверей. Біля входу зам'ялася, перевела дух.

— Тільки знаєте, Мирослав, він… Дуже розумний хлопець, так. Але він з дитбудинку, розумієте?

— Не дуже.

— Складний, — пояснила вона. — Були інциденти свого часу. Хлопчик сам собі на думці. Занадто самостійний в деяких речах. Але я розповіла йому про можливості, які дає стажування у мерії, у вас.

Богдан повернувся до вікна і беззвучно закричав, почувши клацання дверей. Даремно він не розпитав…  

Спілкування з дітьми, підлітками чи навіть студентами — безперечно його слабке місце. Терпіння у Богдана закінчувалося відразу, а тому діти його не любили. Не розведеш на зайві солодощі, та й у парк атракціонів тільки за розкладом – яка нудьга. Був у нього досвід із сімейством старшого брата. З того часу Богдан навіть тішився по-тихому, що власні діти йому, швидше за все, не світили. Але доведеться познайомитись із цим Мирославом Фетісовим, доведеться з ним три місяці пропрацювати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍