Читати книжки он-лайн » Романтична еротика 💕🔥🌹 » Без зобов'язань, Аріна Вільде

Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

163
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 76
Перейти на сторінку:

- Слухай, я дуже поспішаю. Давай я просто залишу тобі візитку, і якщо раптом повернеться власник годинника, в чому я дуже сумніваюся, віддаси своєму адміністратору, - втомлено промовив Дамір. Пил швидко згас, дівчинка впертістю дратувати почала.

- Давайте краще разом до адміністратора пройдемо, і я перед нею передам  його вам, добре? - Раптом примирливо вимовляє вона. - Не зліться, я просто тут всього тиждень працюю і не хочу втратити місце через таку дурість.

- Добре, ходімо, - Дамір сам не зрозумів чомусь погодився, замість того, щоб нагрубити у відповідь, а потім наскаржитися адміністраторові на неквапливість його персоналу. Але губи знову зачепила посмішка, він пропустив дівчину вперед, вкотре відзначаючи, що фігурка в неї те, що треба.

Дамір не дав дівчині піти в бік ліфтів, призначених для персоналу готелю. Вхопив її за руку, тягнучи за собою.

— Це проти правил, вибачте, але я не можу спуститися з вами, — почала протестувати вона, нервово прикусивши губу й навіть не уявляючи, як це видовище на Даміра діє.

— Що ж ти така правильна, га? — він ковзнув поглядом по табличці з її іменем, прикріпленій на грудях. — Авр-рора, — вимовив якось по-особливому. Так, що у дівчини всім тілом мурашки поповзли.

Гарне ім’я. Рідкісне. Желєзнов перекотив його кілька разів на язиці, зрозумів, що йому подобається. У Бєлової ім’я було, як у повії з борделю, Аврора ж звучало невинно й непорочно.

Дамір відпустив її лише тоді, коли стулки ліфта зачинилися, відрізаючи їх від усього світу. У кабінці раптом стало душно, повітря розжарилося, Дамір краєм ока помітив, як дівчина зробила крок убік. Далі від нього. Усміхнувся. Поводиться так, ніби він її зжерти намагається.

Адміністраторка знайшлася швидко. Її губи в усмішці розпливлися, він тут частий гість. Якщо на роботі допізна засиджується, а сил уже немає, або зустріч із Розою намічається — номер люкс завжди в його розпорядженні. Лище за квартал від офісної будівлі, де йому належать три поверхи. Зручно та зайвий час витрачати на дорогу не потрібно.

— Доброго дня, Даміре Костянтиновичу. Вас усе влаштувало? Усе сподобалося? Можемо бути ще чимось корисними? — витягнулася в струнку дівчина, улесливо дивлячись на нього.

— Так, я забув у номері годинник, повернувся, коли там уже прибирали. Маю зауважити, що у вас дуже порядний персонал, який дотримується всіх правил, — сказав навмисне, щоб дівчинці не влетіло від Валентини. Він знав, що вона та ще змія. Він таких, як вона, з одного погляду читав. — Не могли б ви, будь ласка, засвідчити, як Аврора передає мені годинник. Адже вона не може бути певною, що він належать саме мені. Тому в разі чого, відповідальність беру на себе, — усміхнувся широко, оголивши ряд білих зубів.

Валентина кинула на Аврору холодний погляд, потім мило прощебетала:

— Звичайно, Даміре Костянтиновичу. Вибачте за завдані незручності, але, як ви самі сказали — у нас є правила, яких дотримується персонал. Аврора працює в нас зовсім недавно, тому ще не знає про те, що ви серйозна людина, яка не має часу на зайві розмови. Авроро, залиш годинник і можеш повертатися до роботи, — вона простягнула руку до дівчини, й та віддала їй забуту Даміром річ.

Кивнула, наче вибачаючись за зайву підозрілість, кинула короткий погляд на Даміра і швидко пішла. Він кілька секунд дивився їй услід, вкотре наголошуючи, що такій, як вона, тут не місце. Хіба що в ролі адміністраторки. Але точно не підлогомийниці.

— Ще раз перепрошуємо за незручності й будемо раді бачити вас знову.

Дамір кивнув, застебнув на зап’ясті ремінець, окинув лобі задумливим поглядом і, попрощавшись із Валентиною, попрямував до виходу.

Водій уже чекав на нього. Дамір волів займати місце за кермом, але витрачати дорогоцінний час дозволити собі не міг. Тому зазвичай дорогою розгрібав пошту та термінові повідомлення, а автомобіль вів надійний хлопець, якому він навіть свою бабусю може довірити.

— Поїхали, — грюкнув дверцятами. Миттю забув і про Аврору, і про ніч, що не відбулася. У нього сьогодні зустріч із серйозними людьми, інтереси яких перегукуються з його.

 

1 2 3 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без зобов'язань, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Без зобов'язань, Аріна Вільде"