Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Але я часто й багато розповідаю йому про наші традиції.

 

Дуже чекаю на момент, коли мені передадуть від нього хустку (як у нас заведено, якщо хлопець хоче засватати дівчину), я обов'язково її вишью і поверну. Далі чекатиму приходу сватів.

Митько — атеїст, але від моїх побоювань він відмахується. Щоб бути зі мною, потрібно прийняти іслам? Без проблем. Хоч буддизм.

— Жарко тут… — Брешу Айше, обмахуючи обличчя руками. Кручу головою, щоб не зустрічатись поглядом з підозрілою подругою.

Про себе шепочу: не тисни, благаю, прийде час — я всім з вами поділюся.

Інтуїтивно відчуваю момент, коли у неї змінюється настрій зі "слідчої" на "пліткарку". Вона обвиває мій лікоть своєю тоненькою ручкою і тягне на себе. Я схиляюсь, відчуваю її губи майже шкірою.

— Ти бачила нового прокурора?

Вона натхненна і навіть, як мені здається, збуджена, а я мотаю головою.

Вже кілька тижнів у нас у громаді розмови про одне: на важливу посаду призначено свою людину.

Ще місяць тому про нього ніхто не знав, його не було в нашому місті та на язиках людей. Тепер же він бажаний гість у будь-якому будинку і на будь-якому святі. Гаряча тема для всіх пліток.

— Ото правду говорять про Айку! Бідова ти, ханим! Всі дівчата шиї повивертали і тільки ти...

Мені не подобається почуватися білою вороною ні в чому. У грудях трохи дряпає, але я знизую плечима. Не скажу ж, що мені не цікавий новий прокурор, бо перед очима і в серці тільки мій коханий Митько.

— Ти уявляєш, його вже батьки взяли в оберт. Кажуть, тобі наречена потрібна, будинок порожній, роботи багато, та й не хлопчик — тридцять три роки! А він начебто не горить ідеєю, але й не відмовляється…

Мені це зовсім не цікаво. Кого обере новий прокурор — не має значення. Але сказати про це Айше я не можу — образиться. Щоправда і слухати далі не доводиться. Мій телефон дзижчить, я дивлюся на екран:

"Аль, я на місці"

Митьку не подобається називати мене справжнім ім'ям. Він завжди його слов'янізує. А я щоразу уявляю, як батько відреагує на Алю. Мені здається, просто не буде, але замість того, щоб зневіритись, я ставлю собі зарубку: ще раз нагадати, що для сім'ї я тільки Айка. Айлін. Айлін-ханим. Айлін-балам. І йому варто було б звикнути.

Акуратно виплутую свій лікоть з-під руки Айше. Відступаю, перепрошуючи поглядом.

— Я повернуся за кілька хвилин, добре? Якщо хтось запитає — у вбиральні. Мені здається, туш посипалася.

— Та ні, Айко…

Айше намагається мене загальмувати, але я не даю.

Звичайно, не посипалася, я нахабно брешу. Але Митя не любить чекати, тому я лавірую між гостями та круглими столиками, прямуючи у бік вбиралень. По вухах б'є гучна музика, а я продумую план: звідти вийду у внутрішній дворик. Пишу Миті, щоб чекав там, коли на моїх плечах стискаються чиїсь пальці.

Я різко гальмую не за своїм бажанням, скидаю погляд, відчуваю незрозумілий сплеск емоцій.

Мені трішки боляче. Я розгублена. Зверху на мене дивиться незнайомий чоловік.

У нього уважні, пронизливі темні очі, обрамлені довгими-довгими густими віями. Рівний ніс. Покриті кількаденною щетиною щоки та підборіддя, тонкі губи.

Я б могла сказати, що він гарний, але гарним я вважаю Митю. А в цього… Дуже серйозний погляд. Нуль тепла.

— Навіщо хапаєте? — Мені б вибачитись за свою неуважність (явно ж мало не влетіла в людину), опустити очі і відійти вбік, як хотів би батько, як виховувала матуся, але я спочатку говорю, потім думаю.

Тому стежу, як погляд чоловіка запалюється здивуванням, брови піднімаються. Я піднімаю підборіддя. Ми кілька секунд дивимось одне на одного, потім він пірнає вниз. Не у виріз моєї сукні, як ви могли б подумати, а на тьмяний екран телефону. Я видаю себе з тельбухами, судомно його блокуючи. Чоловічий погляд повертається до моїх очей. Серце зводиться.

Я чомусь роблю висновок, що це і є той новий прокурор. Встиг щось прочитати?

— На побачення біжиш?

Від обурення у мене розширюються очі та збивається подих. Пульс скаче.

— Не ваша справа.

Але замість того, щоб згладити, я знову хамлю.

— Ну, як не моя… Під моїми ногами ж плутаєшся.

Він вимовляє рівним голосом. Йому навіть не доводиться підвищувати, щоб я почула через гучну музику. Майже читаю по губах.

Грудна клітка наповнюється новою порцією обурення, але словами вилитися воно не встигає.

Пальці на моїх плечах розслабляються, спускаються вниз, зачіпаючи подушечками шкіру на руках. Слідом за цим випадковим жестом, що схвилював мене, по ній біжать мурашки. Я навіть трішки сіпаюся і злюся через це, стискаючи губи.

На язиці крутиться відповідь, але підборіддя чоловіка піднімається над моєю головою, він крокує убік, щоб мене обійти. Дивиться кудись у далечінь. Дає зрозуміти: я йому зовсім не цікава.