Читати книгу - "дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа"

Розділ 1 (Денис)

після закінчення першої пари, ми з Андрієм вийшли в коридор та обговорювали суботу, точніше як ми її проведемо

- Ден, давай підемо в якийсь кінотеатр з Катькою та Аліною? Аліна мені вже декілька днів говорить про це, думаю Катька теж буде не проти

- не погана ідея, мені подобається і дівчата будуть задоволені

- тоді домовилися, завтра ми з Аліною до вас приїдемо ближче до 18.00

- оукей, по рукам - тут нас перервав мій телефонний дзвінок, до мене дзвонила Катерина я посміхнувся та взяв слухавку, моя посмішка зникла коли на тій стороні я почув голос іншої дівчини

- доброго дня, Денисе

-доброго дня, хто ви і чому телефонуєте з телефону моєї дівчини? 

- Денисе, вашу дівчину збила машина, її травми не сумісні з життям, прийміть мої співчуття.. - коли мені сказали про смерть в мені рухнуло все від слова зовсім, з рук випав телефон, я опустив погляд і все наче завмерло, я бачив як Андрій брав мій телефон і щось говорив, але я вже нічого не розумів, Андрій підійшов до мене та стряхнув за плечі 

- Денисе, Катька і ця дівчина зараз в лікарні, констатували смерть

- я повинен поїхати, я хочу її побачити

- впевнений?

- Андрій, вона моя дівчина, звичайно, що впевнений!

- добре їдь, я все поясню - я кивнув та пішов на вихід з університету, викликав таксі та поїхав у лікарню, під час поїздки в моїй голові спливали всі моменти і хороші і погані з Катрусею, кутиками губ посміхнувся бо завжди її називав так, а їй не подобалося, але з часом звикла і полюбила це

невдовзі я стояв перед лікарнею і довго вагався заходити, але все ж таки зайшов, я підійшов до медсестри і та сказала куди проходити, я побіг у сказаному мені напрямку і плечем зачепив знервовану дівчину, вона була низького зросту, десь 165, мала довге чорне волосся і карі оченята

- пробачте, я поспішаю, в мене дівчина померла, треба знайти свідка хто мені подзвонив, ще раз вибачте - я вже встиг зробити крок, як вона мене перехопила за руку і глянула в очі

- я так розумію ви Денис?

- так, це я

- це я вам дзвонила 

- в..ви бачили хто її збив? - я розгублено дивився на дівчину

- ваша дівчина кудись поспішала, я йшла позаду неї, ми переходили дорогу, а вона не глянула на рух машин, я не встигла підбігти до неї як її збиває машина.. - вона замовкла, напевно від того, що важко це говорити

- а водій машини що?

- він навіть не вийшов з машини об'їхав її бездиханне тіло і зник з місця трагедії.. - після цих слів, я сів на стілець і взявся за голову, я ледве стримував сльози, ми безмежно були закохані і після закінчення університету ми хотіли одружитися, але не вийшло

- мені дуже шкода, що так вийшло, але зараз того чоловіка шукають, я запам'ятала номера машини і подзвонила в поліцію після того як подзвонила до вас - вона відкрила свою сумочку та дістала звідти телефон Катрусі та віддала мені

- візьміть, це телефон вашої дівчини, ви повинні його забрати - я глянув на дівчину та взяв телефон, включив екран, на шпалерах було наше спільне фото, я вимкнув телефон та поклав в кишеню

- не знаю як вас звати, але.. але я дуже вам вдячний, ви зробили більше ніж потрібно було, дякую, що не пройшли мимо і втрутилися - дивився на неї, вона встала та вже хотіла йти як промовила до мене

- я Ніколь, ще раз співчуваю - і вона пішла її силует зник в цих білих коридорах і метушливих людей 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍