Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 1. Руслана

    Я прокинулась одна в чужій квартирі. Голова тріщить, волосся розтріпане, а вечірній макіяж просто залишився на подушці.

    - Хм, цікаво, чи буде господар злий? А втім, байдуже, раз я тут – значить однозначно не буде. А раптом я на п’яну голову з ним переспала? – Думки в моїй голові множились із шаленою швидкістю і жодна з них поки мене не тішила.

    Тільки після невдалої спроби підняти голову я зрозуміла, що одягнена в чоловічу сорочку поверх своєї нижньої білизни, сорочка на мені пахла пральним порошком і свіжістю. Нарешті піднявши голову, я пробігла швиденько очима по кімнаті. Красива спальня в стилі лофт, велике двоспальне ліжко, на якому я можу вже зробити висновок, дуже зручно спати. На ньому мінімум подушок і чорна, просто як вугілля постіль. Шафа вбудована в стіну з красивого чорного дерева, цегляні стіни, красивий пухнатий килим білого кольору посередині кімнати. Панорамні вікна, що брали свій початок він стелі і до самої підлоги, проте краєвиду з них я не побачила, бо застелені вони шторами, вгадайте якого кольору. Правильно – чорного. Також в кімнаті було кілька великих вазонів, але їм явно бракувало людської уваги. Взагалі я зробила висновок, що сюди приходять тільки щоб поспати.

    Зібравшись з думками і силами я все ж таки встала і відправилась на пошуки ванної кімнати. Там все було так само мінімально, як і в спальні. Чорна блискуча плитка на стінах і мінімально освітлення. Взагалі кімната була доволі інтимна на мій погляд. Великий душ, який був там, наштовхував мене на дуже цікаві фантазії, які можна було б там виконати, окрім банального миття. Широка раковина, на якій красувались всі туалетні засоби власника, зубна щітка, а також флакончик парфумів.

    Взявши той флакончик я вдихнула аромат з ковпачка, який вже встиг настоятись і розкрити всі свої особливості. Я відчула нотки шоколаду і мускусу, але їх відчутно відтіняли яскраві нотки спецій та цитрусів. Такий красивий шлейфовий аромат, я вже почала уявляти собі чоловіка, який би користувався такими парфумами. Але через сильне похмілля я не могла ні уявити, ні згадати того, хто мене привів сюди.

    - Скільки ж я вчора випила, що нічого не пам’ятаю? – Пошепки запитала я у себе, дивлячись на своє відображення у величезному дзеркалі з підсвічуванням, якби мене не турбувало похмілля, то я обов’язково зробила б селфі у цьому дзеркалі, ще коли одягнена в чоловічу сорочку.

    - Багато випила, мені довелося нести тебе сюди на руках, - проговорив голос за моєю спиною. Такий красивий, глибокий гортанний голос, що змушує мурашок виступати на моїх руках. Я не бачила його власника, але ауру я відчувала чудово, вона була темна і притягаюча.

    - Я прошу вибачення, не так планувала закінчити вчорашній вечір. У нас щось вчора було з вами? – Мене в цілому це не надто хвилювало, якщо тільки голос на мене так діяв, то переспати з ним не стало б великою проблемою.

    - Кхм, - тут я побачила його – Данила Бернета, і моє серце впало до ніг, - а ти хотіла б? – Загадково запитав він у мене.

   - Мабуть, ні, - я зніяковіла. Прокинутися в спальні ворога власного батька: з одного боку це лякало мене до усрачки, а з іншого це відкривало якусь іншу мою сторону, яку я поки не могла розшифрувати.

    - Як тебе звуть? – Я бачила по його очах, що він просто забавляється, звісно, він знав як мене звуть і чия я донька, от тільки зараз він був вмілим ляльководом, в руках якого я опинилась.

    - Лана. Руслана Даценко. – Вимовила я, і глянула йому прямо в очі, там горів вогонь, хоча ні, там палало вогнище.

    - Руслана, - він наче пробував моє ім’я на своєму язику, і скажу відверто, я б все віддала, щоб хтось вимовляв його так, як це робив Данило. – Маленька руденька дівчинка з характером хижої кішки, ти наче рись. Проте знаєш, рисеня, ти потрапила в дуже небезпечну пастку.

    - І чому ж це? – Я розуміла, що це вже не просто гра, це щось набагато складніше, і голосно ковтнула свій страх глибше в себе. Мої пальці вп’ялися в краї сорочки, яка спадала мені на коліна, і мені вперше захотілося закінчити вчорашній вечір геть по-іншому.

    - Бо я вкрай небезпечний мисливець, а ти, рисеня, – дуже ласа здобич для мене. Ти ж та сама Даценко, чи я помилився? – Він знав, що я відповім і все одно продовжував цю гру. Він наступав крок за кроком, ставав все ближче до мене, і я знову відчула той самий аромат, тільки тепер він був доповнений його природнім запахом чоловіка. Чесно, моя жіноча сутність вже готова була впасти перед ним, проте я була сильніша цього притягання.

    - А ти хочеш перевірити? – Тут вже я не дала ступити йому крок, а стала впритик до нього і провела пальчиками по широких плечах, хоча навіть не діставала зростом до його шиї.

    - А можна? – Він схилився і прошепотів мені на вухо, його подих опалив мою шию і ноги вже ледве втримували мене в стоячому положенні.

    - Шафо, посунься, мені треба вмитись, - я набралася сили і відштовхнула його від себе.

    - А у рисиняти є зубки. Ну-ну, котику, - і він вийшов, а я видихнула, дивлячись на себе в дзеркало.

   - Якого дідька відбувається? Чому я тут? І найголовніше – чому я так хотіла, що він поцілував мене? – Питання змінювали одне одного з такою шаленою швидкістю, що я не встигала зосередитись.

    Я умилась і почистила зуби пальцем, так як чистої щітки я не знайшла в шухлядках. Привела волосся до ладу, свій одяг я побачила в пральній машині, він був мокрий, тому я одразу закинула його в сушарку і пішла прибрати сліди свого перебування в спальні. Все ж мені не хотілося доставляти незручності, навіть якщо це ворог мого батька. Знайшовши свіжу постіль, я замінила брудну на чисту і відправилась на пошуки господаря квартири.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍