Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Ось тут ідилія і скінчилася.

- Тату, ти серйозно? - підняла витончену брову жінка. - Я не дитина, щоб всюди з нянькою ходити. Не зірка шоу-бізнесу, й не політиканка. Що мені керівництво на роботі скаже? Крім того, ти ж знаєш, як багато важить для мене особистий простір після усього. Не буду я незнайомого чоловіка до свого дому пускати.

- До речі, твою квартиру треба буде буде на жучки перевірити й сигналізацію підключити... й камери у вітальні та біля входу.

- Тату, ти мене взагалі слухав?! - спалахнула Юля.

- Я тебе слухав. А тепер ти послухай мене. Я не хочу втратити тебе так само, як твою матір. Я також колись думав, як ти. Що наді мною будуть сміятися, що все це зайві перестороги. Це призвело до невиправних наслідків... Навіть, якщо ти проти, людину я призначу. І якщо не дозволиш квартиру оглянути та убезпечити, закрию тебе десь у тихому місці й не подивлюся, що баба тридцятирічна!

- Дякую за бабу, - пробубоніла Юля, але сперечатися більше не стала. Розуміла, що слова батька не пусті балачки.

- Та на здоров'я! - через емоції, що переповнювали його, полковник не помітив сарказму в голосі доньки, й капітуляції радів щиро. - Завтра о сьомій Максим буде у тебе. Він тобі все розповість.

- Добре, - втомлено видихнула жінка.- Я вже піду. На мене водій чекає.

- Його також треба перевірити...

- Облиш Сашка! - знову спалахнула Юля. - Він у мене вже давно працює і жодного разу не вбив!

- Людей підкупають...

- Не хочу цієї параноїдальної маячні. Він чи не єдина людина, яка розраджує мене після розлучення.

- О-ум, я не знав, - знітився батько, й Юля зрозуміла, як двозначно прозвучали її слова.

- Та я не те мала на увазі, - махнула вона рукою, намагаючись розвіяти безглузде припущення батька. - Просто він піклується про мене... щиро... Ой, годі... Все, тату, я пішла. Бувай.

Юля вискочила з квартири й надзвичайно спритно збігла на своїх шпильках сходами як колись у дитинстві.

Побачивши керівницю, Олександр вийшов з машини й як зазвичай підійшов до пасажирських дверцят, як вишколений пес. Потім швидко та з комфортом доправив Юлію Володимирівну додому, щоб наступного дня о восьмій чекати її на стоянці неподалік від будинку.

***

Набридливий дзвінок телефону витяг Макса з ліжка у його законний вихідний. Але це було б не так прикро, якби в цей час під ним не стогнала палка крихітка, яка якимось дивом опинилася вранці в його ліжку.

З ревом жалю Макс підскочив з ліжка, залишивши ображену дівчинку, й побіг по квартирі у пошуках своєї куртки, в кишені якої розривався проклятущий смартфон.

Надпис на екрані "МИХАЛИЧ" засмутив ще більше, ніж перерваний ранковий (чи вже обідній) секс. Але не відповісти керівництву він не міг.

Краще б не відповідав.

Перервати довелося не тільки секс, але й відпустку. Вже за годину Макс з'явився перед ясні очі Михалича й отримував інструктаж щодо нового об'єкта охорони.

Жертвою погроз була жінка тридцяти років, але на світлині виглядала молодше. "Може давня?" - подумав Кирієнко, вдивляючись у виразне обличчя з високими вилицями та хижо зіщуленими зеленими очима. Схоже фотографували без відома жінки, просто якісна апаратура дозволила достатньо сильно збільшити картинку.

- Коли зроблено світлину?

- Півгодини тому. Тут така діяльність вже розгорнулася, що тобі й не снилося, Кирієнко. Важлива особа ця Юлія Володимирівна.

- Знаю я цих важливих... - Макс хотів сказати "ляльок генеральських", але вчасно схаменувся, що перед ним керівник. Проте Михалич зрозумів його без слів і насупився.

- Слухай сюди, Кирієнко. Ти спец, звісно, хороший, але кирпу не закопилюй. Не забувай про правила пристойності, етику... ну... загалом не грубіянь.

- Ображаєте, Михаличу. Чи ж я з симпатичною жінкою спільної мови не знайду, чи шо?

- Так, і без цих твоїх... - чоловік зобразив руками обмацування жіночої фігурки. - Словом, руками не чіпати, очима не роздягати.

- А якщо вона на мене кинеться? - гмикнув Макс.

- Ввічливо відмовити.

- Навіть так?

- Хочеш й надалі довго та плідно працювати? - Михалич дочекався недбалого  короткого кивка. - Тоді не осоромся в цій справі.

На цьому інструктаж було завершено. Кирієнко взяв теку та й пішов собі. Товариші по службі зустрічали його здивованими поглядами, але вітали як зазвичай.

Далі пішла звична рутина, де багато кави та головного болю. Під кінець робочого дня Макс готовий був захищати й заздалегідь ненавидів свою підопічну.

_____________

Від автора.

Ну ось і почалася нова історія кохання в стінах (ну майже) Зегер-груп. Сьогодні два розділи передмови, а 8 лютого історії сріблястої пір'їнки Каті та горгони Юлії перетнуться. Перша згодом щасливо завершиться, а друга набере гостросюжетних обертів.

Оновлення традиційно двічі на тиждень. 

Приємного читання. З нетерпінням чекаю на ваші зірочки та коментарі. Підписуйтеся, якщо ще не підписані. І до зустрічі на друкованих сторінках!