Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Подолати страх близькості, Ілсе Санд

Читати книгу - "Подолати страх близькості, Ілсе Санд"

55
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 16
Перейти на сторінку:
Матір Айріс часто страждала на депресію і говорила про свій біль, коли та була малою. Для Айріс слухати це було нестерпно. Дитина не здатна витримувати відчай дорослого, і їй страшно чути, що її піклувальник стикається з труднощами. Тому в доволі юному віці Айріс розробила стратегію для таких ситуацій — вона повністю змінювала тему розмови, щоб відвернути увагу матері та спрямувати її думки в інше русло.

Зараз вона не розуміє, чому діти не розповідають їй про свої проблеми. Коли Айріс у них про це запитує, зазвичай вони кажуть, що раніше робили такі спроби, але вона переводила розмову на інше.

Якби Айріс записала одну з цих розмов, то, мабуть, почула б, як змінює тему розмови — сама того не усвідомлюючи, — коли стикається з кризою або болем близької людини.

Звичайно, коли ми несвідомо використовуємо такі стратегії самозахисту, це може завадити близькості у стосунках.

Якщо Айріс усвідомить і побачить цей патерн[1], який раніше підтримував її психологічну рівновагу, а зараз перешкоджає довірливим відносинам з дітьми, це стане важливим кроком на шляху до змін.

Методи виживання

Стратегія самозахисту найчастіше є методом виживання.

Наприклад, коли Анна була дуже маленькою, батьки негативно реагували на її спроби привернути до себе увагу. Зокрема, вони казали, що дівчинка поводиться настирливо, або ж Анна помічала стрес і дискомфорт у їхніх очах. Це було настільки неприємно для неї, що вона здалася й так і не навчилася правильно просити про увагу.

Натомість вона шукала вигадливі розв’язки цієї проблеми, тому що дітям дуже потрібна прив’язаність до їхніх піклувальників. Вона виявила: якщо пропонувати батькам свою увагу, ситуація покращиться. Тому, коли прагнула уваги, вона сідала біля батька, який тримав у руках газету, і запитувала в нього, що він читає. Здебільшого батько вважав таку поведінку прийнятною, тож донька могла сидіти поряд, відчувати тепло його тіла й отримувати психологічний контакт, якого так потребують діти.

У дорослому житті Анна добре навчилася стримуватися і, замість того щоб просити про увагу, пропонувати її іншим. Ця навичка доволі корисна. Проб­лема полягає в тому, що Анна перестала чітко відчувати свою потребу в увазі. Вона хоче бути в компанії інших людей. У таких випадках вона зазвичай зустрічається з подружкою за чашкою кави і запитує в неї: «Як у тебе справи?» Більшості людей приємно, коли в них про це запитують, тож її подруга говорить безперестанку. Однак Анна дивується, чому вона відчуває дедалі більше роздратування й незадоволення.

Сама того не усвідомлюючи, вона використовує метод виживання, який засвоїла в дитинстві. Анна перестала відчувати свою потребу в увазі або відкидає її, щойно відчує. Натомість перемагає метод виживання.

Щойно Анна зрозуміє, як вона реагує на свою потребу в увазі, то зможе змінити поведінку. Коли наступного разу вона зустрінеться з подругою, зможе більше говорити про себе.

А її чоловік відчує полегшення від того, що вона почне чітко формулювати свої побажання замість дратувати його скаргами. Наприклад: «Я була б дуже рада, якби ти міг приділити мені зараз п’ятнадцять хвилин нероздільної уваги».

Може скластися враження, що зміни будуть легкими й безболісними. Це не так. Коли Анна виявить цей метод виживання і зрозуміє, що ігнорувала свою потребу в увазі, їй буде сумно. Вона може про­кручувати в пам’яті епізоди з дитинства, через які відмовилася від своєї потреби. Коли жінка перестане використовувати цей метод виживання, то почуватиметься беззахисною та невпевненою у стосунках з іншими, поки не знайде нові способи комунікації.

Самозахист як тимчасове рішення

Хочу навести вам приклад того, яким буває самозахист і як його можна активно використовувати, а потім відкидати у сприятливому, безпечному середовищі.

Шестирічний Яспер вдягнув шкільний рюкзак, помахав на прощання мамі й пішов до школи. Дорогою він зустрів кількох старших хлопців. Яспер усміхнувся їм, але, коли пробігав повз них, один із хлопців зробив йому підніжку. Яспер упав і розбив коліно. Рана кровоточила. Старші хлопці сміялися і називали його дурною малою дитиною, аж поки не пішли.

У Яспера тремтіли губи, і він на якусь мить задумався про те, щоб повернутися додому до мами. Але його бажання піти до школи та бути з друзями переважило бажання побігти додому. Тому Яспер попрямував до школи, але вже не почувався щасливим. Власне, він був шокований поведінкою хлопців і в нього боліло коліно.

У школі він почувався не дуже добре, намагався забути про цей епізод і зосередитися на тому, що відбувалося в класі. Він дистанціювався від сутички і не звертав уваги на свої почуття. Це стало дуже важко робити, коли чергова вчителька на ігровому майданчику, Беніта, запитала: «Як у тебе справи, Яспере?» Вона схилила голову набік і співчутливо подивилася на нього. Яспер відчув, що йому на очі навернулися сльози, і, щоб не розплакатися, швидко відвернувся та відмахнувся від Беніти. «Добре», — гукнув він їй і побіг геть.

Яспер намагався грати в м’яч з іншими дітьми, але в нього не було жодного бажання це робити.

Коли Яспер повернувся зі школи, його мами не було вдома. Тому він сів за комп’ютер і почав гратися. Згодом мама зазирнула до нього і сказала: «Привіт, Яспере». У цю мить хлопець розплакався. Мама зайшла до кімнати й посадила його собі на коліна. Вони поговорили про пригоду зі старшими хлопцями і про те, як боляче і страшно йому було. Мама промила синові рану й наклала на неї пов’язку.

Невдовзі Яспер знову був веселим і готовим гратися. Він відновив зв’язок зі своїми емоціями та відчув бажання розважатися й веселитися.

Коли Яспер вирішив після сутички піти до школи, то віддалився від своїх почуттів. У школі він увесь час намагався стримувати сльози. Певною мірою можна сказати, що це марнування власного життя. Відтоді як Яспер поранив коліно і доти, доки він не відреагував на це в розмові з матір’ю, хлопець не мав контакту з собою і зі своїм болем, а також зі своєю радістю та бажанням гратися. Він став схожим на робота й намагався пристосуватися до обставин.

З іншого боку, Ясперу краще дати волю своїм емоціям у безпечному середовищі, поряд з матір’ю, яка допоможе йому прийняти та зрозуміти цей неприємний досвід. Йому недоцільно виявляти почуття будь-де в присутності будь-кого. Якби він виразив їх Беніті на шкільному подвір’ї, вона могла б подивитися на нього осудливо та сказати, щоб він опанував себе. Для хлопця це було б надзвичайно неприємно, і він почувався б іще гірше.

Натомість, відтоді як Яспер натрапив на старших хлопців і доти, доки не повернеться зі школи, він терпить. Хлопець тримає свої почуття подалі від себе. Він опановує стратегію самозахисту, і це добре. На щастя для Яспера, у нього є матір, яка заспокоїть його і допоможе вивільнити почуття, щоб він відновив контакт із собою.

Використовувати стратегії самозахисту як тимчасове рішення — часто хороша ідея, і добре, якщо у вас є така можливість. Це дозволяє вам краще контролювати, коли піклуватися про внутрішнє «я», а коли ставити на перше місце соціальні норми або зосереджуватися на завданнях і викликах.

Як захистити себе ззовні та зсередини

Можна виділити дві форми самозахисту. Одна захищає від лячних емоцій, думок чи бажань. Це називається інтрапсихічним самозахистом. Друга — від того, щоб до вас підходили надто близько. Вона

1 2 3 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подолати страх близькості, Ілсе Санд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подолати страх близькості, Ілсе Санд"