Читати книгу - "Подолати страх близькості, Ілсе Санд"

має назву міжособистісний самозахист. Це те, що стоїть між вами та рештою людей.

Яспер одночасно використовує інтрапсихічні та міжособистісні стратегії самозахисту. По-перше, він дистанціюється від своїх почуттів. Він випростовується і робить один чи два глибокі вдихи. По-друге, він дистанціюється від Беніти на шкільному подвір’ї, відповідає «доб­ре», коли вона запитує, як у нього справи, й біжить геть. У цьому випадку він використовує міжособистісний самозахист. І те, й те — добре. Мабуть, з його боку розумно не розповідати всю правду Беніті, з якою він не дуже добре знайомий, — принаймні якщо врахувати, що вдома на нього чекає матір, яка точно його зрозуміє, заспокоїть і допоможе розібратися в почуттях.

Нижче наведено приклади мови тіла або соціальних дій, які використовують люди, щоб віддалитися від решти.

Мова тіла:

• Уникають зорового контакту.

• Схрещують руки й ноги.

• Мають відсторонений вираз обличчя.

• Стоять спиною або боком до співрозмовника.

Соціальні дії:

• Критикують людей, які хочуть до них наблизитись.

• Розпалюють конфлікти.

• Роблять інших своїми боржниками або просто створюють дисбаланс у відносинах за допомогою численних подарунків і послуг.

Люди можуть використовувати одну або кілька подібних стратегій, самі того не усвідомлюючи. Іноді вони відчувають незадоволення після розмови, не розуміючи, що самі унеможливили бажану близькість.

Деяким людям потрібно посилити між­особистісний самозахист. Я часто вчу надзвичайно чутливих людей краще захищати себе від чужих секретів, коли їх це обтяжує або ж вони просто не мають на це енергії.

Надзвичайно чутливі люди часто занадто вимогливі до себе щодо того, скільки уваги приділяють іншим. Їм важко засвоїти, що відриватись або відвертатися від життєвих обставин іншої людини — це нормально і що, наприклад, можна відвести погляд, коли зоровий контакт стає нестерпним.

Міжособистісний самозахист — це важлива навичка, але потрібно вміти його вчасно використовувати, щоб лише від вас залежало, коли й кого ви вирішите віддалити і наскільки. Те саме стосується інтрапсихічних стратегій, які я детальніше розгляну в наступному підрозділі.

Стратегії самозахисту, які віддаляють нас від нашого внутрішнього «я»

Деякі ситуації не зовсім сприяють саморефлексії, — наприклад, коли ви працюєте і хочете зосередитися на роботі. Підтримувати дистанцію з внутрішнім «я» буває корисно, — зокрема, коли вас охоп­лює біль, конфлікт чи хаос або ж коли час і місце недоречні для того, щоб приділити увагу своїм внутрішнім переживанням.

Однією з фундаментальних інтрапсихічних стратегій самозахисту для досягнення такої дистанції є придушення емоцій. У ході цієї стратегії ми вирішуємо забути про щось, а потім забуваємо про своє рішення. Воно зникло з нашої свідомості. Ми навіть не здогадуємося про те, що один з наших батьків жахливо до нас ставився.

Це може виявлятися і в більш фізичний спосіб: ваші м’язи напружуються або стискаються, і ви уникаєте глибоких вдихів. Коли ми не хочемо відчувати своє тіло, то перестаємо дихати глибоко — часто автоматично. Я як психотерапевт звертаю увагу на дихання клієнтів. Я бачу, як вдихи стають більш поверхневими, коли ми порушуємо надто чутливу тему.

Нижче наведено декілька прикладів стратегій інтрапсихічного самозахисту.

Відвернення уваги: наприклад, ви тримаєте в руках iPhone, постійно перебуваєте в мережі й перевіряєте Facebook через короткі проміжки часу.

Проекція: ми сприймаємо почуття або риси, які викликають у нас проблеми, як такі, що належать іншим, а не нам. Наприклад, коли матір вкладає зовсім не сонну дитину в ліжко, тому що втомилася і їй здається, що цю втому відчуває й дитина.

Апатія: ми впадаємо в апатію, коли зловживаємо їжею, розвагами, сном тощо.

Ми стаємо сліпими і глухими до певних обставин. Наприклад, не помічаємо сигналів про те, чи подобаємось іншим людям. Натомість ми ґрунтуємо припущення про це на своїх думках і фантазіях.

Перебільшене позитивне мислення: наприклад, коли нам завдають клопоту, ми завжди думаємо, що ці люди мають хороші наміри, і таким чином уникаємо свого гніву або туги.

Часто ми застосовуємо декілька стратегій самозахисту одночасно, і вони нашаровуються одна на іншу, як у цьому прикладі.

Хлопець Карен відводить погляд щоразу, коли вона запитує в нього, наскільки серйозні для нього ці взаємини. Якщо вона не може впоратися зі своєю емоційною реакцією на це, то захищатиметься декількома способами.

1. Вона «не бачить» його ухильного погляду (заплющує на нього очі).

2. Вона помічає цей погляд і думає: «Він просто випадково подивився вбік. Хай там як, минулого року, коли ми були у відпустці, він сказав, що кохає мене. Звичайно ж, так і є» (перебільшене позитивне мислення).

3. Вона наважується подумати: «Можливо, для нього це несерйозно». У цей час її дихання стає поверхневим (уникнення глибоких вдихів).

4. Вона усвідомлює, що дихає поверхнево, і помічає, що її тіло напружилось. Вона навмисно робить глибокий вдих і відчуває, що їй потрібно зайти на Facebook (відвернення уваги).

Коли ми поряд з людьми, яким довіряємо, то можемо більше виражати себе. В найкращому разі Карен наважиться обміркувати цю думку до кінця й відчути свою емоційну реакцію в розмові з близькою подругою, яка добре вміє її слухати й підтримувати.

У найгіршому разі дівчина має так багато стратегій самозахисту, що їй просто нíкому довіритись. Тоді є ризик, що вона захищатиме себе й надалі та проведе ще декілька років у цих взаєминах, не перевіривши належним чином серйозність намірів свого хлопця.

Баланс між інтрапсихічним та міжособистісним самозахистом

Стратегії міжособистісного самозахисту не дозволяють іншим підходити до вас занадто близько, а стратегії інтрапсихічного самозахисту захищають вас від власних думок, почуттів і бажань. Але ваш внутрішній емоційний стан і близькість або відсутність інших людей тісно пов’язані між собою. Люди викликають багато різних почуттів і реакцій в інших— а стратегії міжособистісного та інтрапсихічного самозахисту можуть доповнювати одна одну.

Люди, які мають надійні стратегії самозахисту від свого внутрішнього «я», не потребують багато зовнішніх запобіжників. Зазвичай вони справляють враження сильних особистостей, які можуть упоратися з великими обсягами соціального контакту.

Як правило, вони дуже відкриті й комунікабельні, не відчувають багато тривоги — в цілому здається, що вони підтримують зв’язок зі своїми емоціями й добре знають себе. Але, ймовірно, вони частково придумали своє «я», з яким ідентифікують себе. А почуття, про які вони говорять, є псевдопочуттями, тобто ці люди самі їх вигадали або вирішили мати. У них є соціальна маска, з якою вони повністю себе ідентифікують, але немає зв’язку з глибшими почуттями й бажаннями. Заяви на кшталт «Я завжди щасливий(-а)» вказують на те, що людина не підтримує зв’язок зі своїми справжніми почуттями.

Що слабші ваші стратегії інтрапсихічного самозахисту, то більше стратегій міжособистісного самозахисту вам знадобиться. Людям зі слабкими запобіжниками від їхнього внутрішнього «я» потрібні сильні зовнішні запобіжники, які захищатимуть їх від навколишнього світу. Вони швидко втомлюються від соціального контакту й відчувають потребу в тому, щоб усамітнитись і знайти себе.

Зазвичай у дуже чутливих осіб слабший захист від свого «я», ніж в інших. Вони легше отримують доступ до підсвідомості та сильніше, ніж більшість людей, відчувають свій внутрішній світ.

Тому деякі надзвичайно чутливі особи вирішують віддалятися від інших на довгі проміжки часу. Самоізоляція — найбезпечніший спосіб уникнути близькості, незалежно від наших мотивів: чи то вона нас лякає, чи то роз’ятрює давні рани на серці.

Брак або надлишок самозахисту. Це не питання «або... або...» Для багатьох людей