Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Седрик нічого не відповів, і ми продовжили йти мовчки. Тільки коли відійшла від нього на кілька кроків, я почула, як він прошепотів:

——— А я б обрав тебе своєю королевою…

Ці слова змусили мене зупинитися на мить. Гадаю, мені краще зробити вигляд, ніби я нічого не почула. Останнім часом він трохи заспокоївся і ніяк не проявляв своєї симпатії до мене. Невже справді злякався, що я можу йому щось відірвати? Проте його слова прозвучали щиро, і це викликало у мене змішані почуття. Розум підказував, що не варто заглиблюватися в це, але тіло… 

Почувши його кроки, що наздоганяли мене, я мимоволі згадала ніч, коли спіймала його і притиснула своїм тілом до землі.

——— Чому ти тікав від мене? — закричала тоді я. 

Місячне світло осяювало наше обличчя, відтіняючи кожен вираз емоцій. Я чудово бачила, як він дивився на мене з підозрою.

——— Хіба тебе не маршал відправив за мною?

Його питання здивувало мене. Не знаючи, що йому відповісти, обережно провела рукою по символу на його лобі. Це було щось незвичне, і водночас те, що я раніше вже десь бачила.

——— Звідки це в тебе?

——— Тебе це не стосується! — відповів він різко, відвівши погляд.

——— Гаразд, — встала я з нього, відчуваючи розчарування. — Не хочеш розмовляти зі мною — йди геть! Тримати не буду! Проблем і без тебе вистачає!

Він піднявся, відчистивши свій одяг від пилу, і трохи здивовано подивився на мене.

——— Які можуть бути проблеми у вампіра? 

Я нічого не відповіла, схрестивши руки на грудях. Тільки почала повільно йти в бік руїн, залишаючи його позаду. Ідучи поміж зруйнованих будинків, щось змусило мене увійти в один із них. Там, у темному кутку, я побачила голову Карлоса. Це було жахливе видовище. Довго не могла поворухнутись. Тіло наче заціпеніло, а думки плутались. Усвідомивши, що він нарешті помер і тепер я можу бути вільною, я несподівано впала на коліна і почала плакати. Сльози текли по моїх щоках, і я не могла їх зупинити.

Якби ж я ще знала, що сталося з Люцифером… Останнє, що я памʼятала, було те, як він закрив собою богиню смерті і просив мене не вбивати її. Це ще більше розлютило мене. Хоч би я його не вбила… Інакше я не зможу пробачити собі цього. Я не хотіла, щоб він постраждав. Я хотіла допомогти йому… Хоч би він був ще живий… Все життя я витрачу на те, щоб дізнатися, що з ним сталося. Я маю спокутувати свою провину перед ним.

Піднявши голову, я побачила над собою того самого ельфа в одязі ченця. Він дивився на мене, витягнувши свою руку вперед.

——— Тільки спробуй на мене напасти! 

Що ж, схоже, наше знайомство було не дуже вдалим… Проте з того часу ми навчились знаходити спільну мову один з одним. Більш того, я згадала, де саме бачила той клятий символ, що був на лобі Седрика. Йому наніс його Люцифер в обмін на те, що ельф прокляв душі пекла. І мушу визнати, що прокляття, скоріше за все, спрацювало, адже з того часу я не бачила жодного привида. Ніхто з них не намагався ніяк зв'язатись зі мною. Та й про ритуали виклику всі раптом забули, ніби такого і не існувало раніше.

Повернувшись додому під ранок, я закрилась в своїй кімнаті. Скинувши весь одяг з себе, залізла під ковдру і спробувала заплющити очі. Це була ще одна важка ніч. Іноді мені здається, що я вже не витримую всього цього. Світ за вікном здавався далеким і чужим. Навіть стіни моєї кімнати не давали мені відчуття безпеки. 

Скрутившись, я почала плакати, коли раптом відчула, як хтось доторкнувся до мене. Я нікого не бачила, але я точно відчувала чиюсь руку на своїх стегнах. Потім я відчула легкий запах вогню. Так колись пахло в пеклі. Це трохи заспокоїло мене. В голові почали з'являтись спогади один за одним.

——— Я сумую за тобою, — сказала я, поклавши свою руку на те місце, де нібито була чиясь рука. 

Спогади про наші зустрічі й моменти разом нахлинули несподівано, змушуючи серце битися швидше. Та відчуття дотику раптом зникло. Я швидко сіла і почала шукати очима хоча б якийсь натяк на те, що мені це не здалося. В голові промайнула думка, що я все ж таки збожеволіла. Та я відмовлялась в це вірити. Тому встала і подивилась на ліжко, на якому сиділа до цього. Ковдра заворушилась, наче хтось намагався вкритися нею. «Попався» — подумала я, стрибнувши на ліжко.

За мить перед моїми очима з'явилось здивоване обличчя Люцифера. Він виглядав трохи інакше, але я точно знала, що це він. Його очі все ще випромінювали ту саму силу і впевненість, яку я пам'ятала. Сівши йому на живіт, я потяглася до його губ.

——— Ти не сердишся на мене? — запитав він якось невпевнено.

Я посміхнулась. В якості відповіді я провела язиком по його вуху так само, як колись робив він. Серджусь на нього? Дурниці, це він мав сердитись на мене! З першого дня нашої зустрічі він лише один раз посмів крикнути на мене. Це відбулось в лісі, коли Астра спіймала мене. Інші ж дні він був зі мною досить лагідним і ніжним. А що зробила я? Хотіла вбити його? І за що? Бо приревнувала до якоїсь богині? Якою ж дурною я була! На щастя, мені тоді не вдалося його перемогти. Але та ніч змінила нас обох. Я знову стала вампіром, а він… став новим Богом?

——— Як тебе тепер звати? — запитала я, відчуваючи, як його м'язи напружились під моїми руками. 

Його тіло видавало легке напруження, і я відчула, як серце забилося швидше від очікування його відповіді. Його очі запалали новим вогнем, що відображав ту силу та міць, яку він здобув, поки я не бачила його. Та голос був лагідним і трохи тремтів.

——— Міхаель... 

——— Тобі личить, — відповіла я, ніжно торкаючись його обличчя.

Наступної ж миті він завалив мене на ліжко і трохи підняв мої ноги вгору. Після цього я відчула, як сильно він скучив за мною. Моє тіло почало вигинатися в дугу, підставляючи йому груди. Він жадібно хапався за них, прискорюючи рух своїх стегон, і невдовзі ми обоє застогнали. Пристрасть хвилею накрила нас обох. Його руки пестили мою шкіру, створюючи незабутнє відчуття єднання. Це був найприємніший ранок за останні пʼять років… Я жадала його, а він жадав мене… Його дихання змішувалося з моїм. Його тіло відповідало на кожен мій рух.