Читати книгу - "На шляху до мрії., Віталіна Весела"

По спині пішов мороз, і серце налякано закалатало, руки почали тремтіти зі страху, а в голові вже почали вимальовуватися тисячі трагічних сценаріїв, що Богдан коли-небудь бачив у фільмах, чи читав у книгах.

— Хто... Хто там є? — тремтячим голосом запитав хлопець.

Та у відповідь він тільки почув важке зітхання, та стукіт підборів об деревʼяну підлогу, коли постать почала наближатися. З кожним її кроком. світло вуличних ліхтарів все більше освітлювало її, і коли вона стояла вже за кілька метрів від Богдана, він нарешті зміг достатньо розгледіти її.

Прекрасна молода дівчина, з довгим чорним волоссям, та смарагдовими очима, у чорній вишуканій сукні, що ледве потрапивши на світло, почала мерехтіти діамантами.

— Ти мене кликав, Богдане? — привітним голосом запитала дівчина.

— Кликав? Я? Коли? Куди? — нічого не розумів хлопець. — Якщо ти смерть, то мені ще рано, я ще не здійснив своєї мрії, тож нікуди з тобою не піду.

— С... Смерть? — здивувалася дівчина. — Що це ти собі там надумав, яка ще смерть? Мене звуть Коронація, і я така ж людина як і ти... Просто трохи не звичайна...

— Якщо ти не смерть, тоді тобі краще не вдягатися в чорні сукні, коли ось так приходиш до когось вночі, в темряві, бо так і до справжньої смерті не далеко.

Дівчина оглянула себе, а потім пробубоніла собі під носа:

— Що справді? Але ж мені так пасує ця сукня...

— То ти говориш що я сам тебе кликав? — запитав Богдан, а дівчина кивнула йому у відповідь. — І коли ж це? Та й навіщо?

— Богдане, ти знаєш з чого почати свою карʼєру письменника, ну, окрім того, що написати твір, звісно?

У відповідь, той лише опустив голову і тихо відповів:

— Ні...

— Як я й говорила, я тут, щоб допомогти тобі. — дівчина поставила руки в боки, та продовжила: — І почнемо ми з одного дуже цікавого конкурсу.

Дівчина сміливо підійшла до письмового столу, за яким сидів Богдан, та повернула до себе його ноутбук, щось там прописуючи в пошуковому рядку.

— Значить тебе звуть Коронація?

— Ага, все вірно.

— А ти до багатьох авторів початківців ось так приходиш?

— Звісно, всім талановитим людям іноді потрібна допомога та підтримка, і ти теж один з них.

— Я? — запитав Богдан, досі не вірячи, що вона прийшла саме для того, що допомогти йому здійснити його мрію.

— Авжеж. — посміхнулася Коронація. — Ти все ще сумніваєшся з приводу того, чи правильно ти вчинив, що відстоював свою думку, чи може краще було б не сваритися з батьком, а зробити як він говорить?

На це хлопцеві не було що відповісти, бо саме ці сумніви вже кілька днів не дають йому писати. Думки, що він зробив не правильний вибір, і згодом, йому доведеться пожалкувати про це, все ще хвилюють його душу, та стискають серце. Кожного разу коли він згадує їхні обличчя, думає: «А що якби я погодився? Куди поділося б моє бажання писати твори? Зникло б, чи стало ще сильнішим? А якби мої рідні підтримали мене, чи вийшло б у мене краще писати? Чи зможу я взагалі досягнути чогось?».

— Уяви, що ти зараз відмовишся від своєї мрії та послухаєш тих, хто впевнено говорить, що в тебе нічого не вийде, бо щоб чогось досягти, тобі не вистачає таланту, чи не достатньо можливостей, — пояснювала дівчина, — від цього твоє бажання писати зникне? Можливо трохи притупиться, на деякий час, під тиском сторонньої думки, але згодом, ти будеш повертатися до цього знову і знову, щоразу обмірковуючи, чи правильний вибір ти зробив. То, може, тобі краще для початку спробувати власні сили, щоб потім, вже не було про що жалкувати, бо ти намагався, і зробив для своєї мрії все, що міг. А люди в будь-якому разі не припинять говорити за спиною, бо завжди знайдеться той, чия думка відрізнятиметься від твоєї. Але ж це не означає, що ти мусиш жити за їхніми правилами, адже це твоє життя, і тільки тобі вирішувати, як саме його прожити, і чим варто займатися та захоплюватися.

Така промова по справжньому надихнула Богдана, і він знову повірив у власні сили. Вона мала рацію, перш ніж розмірковувати: «А чи правильно я вчинив?», для початку, слід зробити все, що у твоїх силах, щоб досягти бажаного. Ти ніколи не дізнаєшся про результат, якщо нічого не зробиш.

— Я все зрозумів, я готовий зробити все, що в моїх силах! — впевнено заговорив Богдан, після чого запитав: — То що ти там говорила за конкурс?

Та в кімнаті був лише він, наче й не приходив ніхто, а Коронація, молода дівчина в чорній, вишуканій сукні, просто йому наснилася...

Хлопець протер очі та подумав, що, може, він і справді просто заснув. Та поглянувши на екран свого ноутбука, побачив відкриту сторінку оголошення про міжнародний літературний конкурс. Підсівши ближче, він почав читати:

«Коронація слова – це один з найпрестижніших міжнародних літературних конкурсів романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей. Засновниками конкурсу є подружжя – Юрій та Тетяна Логуші. Конкурс проводиться щорічно, починаючи з 2000 року. На конкурс мають право подавати рукописи усі охочі, однак це мають бути оригінальні тексти, які ще ніде не публікувалися. Щороку на конкурсі відкриваються нові таланити. У 2025 році відбудеться ювілей Коронації слова. Не пропустіть, обовʼязково встигніть подати свої оригінальні роботи на конкурс, можливо, саме на вашу роботу ми так довго чекали.»