Читати книгу - "Чудо але вже не руде, Черрі"

— Добрго дня, чого бажаєте? — з усмішкою вітає його Чонін, очікуючи на замовлення.

— Доброго, лате із збитими вершками і подвійною порцією малиновго сиропу, будь ласка. Це все, і оплата картою, — Синмін з усіх сил намагається зберігати спокій, але парубок навпроти такий привабливий, що це неможливо витримати!

От за що Міну ці страждання?! Вони ж тепер постійно бачитимуться, а він, як боягуз навіть вибачитися тоді не зміг. Юнак готовий заплакати від відчаю, але натомість ввічливо дякує за напій, розвертаючись на вихід.

— Якщо у вас є кілька хвилин чи могли б ми поговорити? — спокійний голос Чоніна зупиняє його на півдорозі.

— Т-так, звісно чому б і ні, — Синмін всміхається кутиками губ, пропонуючи сісти за один із столиків.

— Моя зміна і так закінчилася, тому мене не покарають, якщо ви раптом про це думаєте, — запевняє його Чонін, сідаючи навпроти напруженого Міна.

Про що він хоче поговорити? Про той поцілунок на базі? Чи можливо вимагатиме компенсації?

— Це ж ви бачили мене із Хьонджіном на весіллі у Санні цими вихідними? — таке пряме питання вганяє хлопця в ступор і він кілька секунд мовчить, тупо кліпаючи очима.

— Що, пробачте? — Синмін справді чекав на все що завгодно лиш не на це.

— Хіба не ви бачили наш поцілунок у коридорі? — в його голосі все більше сумнівів.

— Так, це був я, але я не розумію до чого ви хилите, — від напруження юнак не може зібрати думки до купи. Вони розбігаються, неначе мурашки.

— У мене є прохання, — Чонін різко видихає, дивлячись прямо у вічі Синміну, який нервово ковтає. — Чи не могли б ви нікому не розповідати про те, що бачили? Я б не хотів, щоб моя таємниця поширилася між іншими.

— Я нікому не розповів, і не збираюся цього робити. Та й для чого? Я не та людина, яка на право і наліво розбазікує щось про інших, — Мін розслабляється, роблячи ковток гарячої кави. Невже Чонін думав, що він почне говорити усім підряд про цей поцілунок?

— Угу, — в його очах спалахує не добрий вогник. — Значить розказувати про щось таке ви не станете, але цілувати людину без дозволу так прошу дуже.

— То ви пам'ятаєте, — Синмін справді не хотів, щоб це прозвучало, як звинувачення, але сконтролювати себе не зміг.

— Вас було важко забути, — вуста Чоніна кривляться в саркастичній посмішці. — Думав, ви вибачитесь, але якось не склалося.

— Мені шкода, — він щирий. — Я керувався емоціями, а не холодним розумом у той момент. Ви мали рацію, коли сказали, що я повний бовдур, перед тим, як дали ляпаса.

— Треба було додати ще кілька лагідний слів, — геть не злісно фиркає Чонін, змушуючи Синміна підвести на нього погляд. — Але я ціную ваші вибачення, хоч і прикро що цей поцілунок був лише через програш у грі.

— То ви знали?! — Мін справді вражений, як Чонін взагалі дізнався про це.

— У тому готелі усюди були свої вуха й очі, тому я знав про вашу угоду. Але не думав, що прийду на цю галявину першим, а коли зрозумів у якій ситуації опинився було занадто пізно...

— І я вже поцілував вас, — закінчує приречено Синмін, допиваючи свою каву. — Мені справді дуже шкода, але я маю йти, бо мій обідній час вже добігає до кінця. Але я зазиратиму до вас у кав'ярню, і ще раз вибачте за той випадок. Я не хотів, щоб все так склалося.

Не давши Чоніну й слова вставити, Мін кулею вилітає з закладу. У грудях ніби хтось ватру розпалив, а слова парубка лише підкинули дрів у вогонь. Синмін задихався від власних почуттів, яким не дозволяв вийти назовні. Тому повернувся на роботу геть не зібраним.

— Що з тобою? — Сонхва спиняє його посеред коридору. — Ти ніби примару побачив.

— Пам'ятаєш того хлопця, якого я поцілував на турбазі? — він заходить із другом до його кабінету, і всідається на директорське крісло.

— Чекай, ти кажеш про то тупе бажання Хонджуна? — Хва сідає на диван, закидаючи ногу на ногу.

— Так. Саме про нього, — киває у підтвердження власних слів. — Цей хлопець, Чонін, він був дружбою на весіллі Санні.

— Знаю, Джун розповів мені це прямо під час церемонії, — хлопець закочує очі.

— Я зустрів його сьогодні у кав'ярні навпроти компанії. І бляха все так заплутано, — починає тараторити хлопець. — Я хотів вибачитися на весіллі але не зміг. Потім подумав, що він мене забув, але як виявляється він мене пам'ятає, і зрештою я вибачився сьогодні. Але не відчуваю, що зробив все правильно, і взагалі...

— Одним словом ти закохався, Мінні, — щиро сміється Сонхва, під обуреним поглядом парубка.

— Якого?

— Не починай цю свою пісню про те, що ти можеш бути сам. Бо, якщо ти не забув того Чоніна більше ніж за рік, то це щось та й означає, — Хва піднімається зі свого місця і зганяє обуреного Синміна з крісла. — Поклич його на побачення. Я кажу тобі, що це найкраще вирішення проблеми.

— Це буде жахливо після всього того, що сталося, — хлопець сідає навпроти друга, складаючи руки на грудях. — Та й я не такий сміливий, щоб зробити це.

— Тоді підкинь йому записку, як в школі, — Сонхва закочує очі. — Серйозно, Синміне, йди візьми його номер. Я не знаю. Почни фліртувати і все само собою піде.

— Твої поради, як завжди гівняні, — фиркає парубок, роздивляючись усміхнене обличчя Хва.

— За те, які дієві, — він піднімає палець вгору, а тоді показує ним чітко на двері. — А тепер забирайся із мого кабінету. Сеанс психотерапії завершено.

— Що з Хоном цілуватися будеш? — не може втриматися від шпильки парубок.

— Так, а що хочеш поспостерігати? — в дверях стоїть усміхнений Хонджун, а Синмін кривиться ніби з'їв лимона.

— Боже упаси, я ще хочу мати здорову психіку, — він вилітає з кабінету під сміх друзів, які залишаються наодинці. Схоже їм ніколи не набриднуть ці ігри.

Попри своє бурчання хлопець вирішує прислухатися до слів кращого друга. Тому наступного дня, із чітким планом дій Синмін йде до кав'ярні, де не зустрічає Чоніна. Він намагався приглушити розчарування, коли повертається з нічим. А потім знову і знову протягом двох тижнів. Лише після стількох невдалих спроб Мін вирішив запитати чи працює тут Чонін. Так він і дізнався, що парубок підміняв друга, а сам працює в іншому місці. Це було повне фіаско. Певно сама доля каже, що їм не бути разом. Тому Синмін вкотре вирішує здатися. На його плечі лягає всесвітня туга, і він раз-по-раз ловить на собі стривожені погляди колег.