Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

Помолодшали фальшивомонетники! Га, Володю?

— Ага, Сергію Вікторовичу! Ще зовсім дівча, а туди ж!

— Які фальшивомонетники? Що ви мелете? — обурилася Яна. — Це тато премію отримав і дав мені гроші, щоб я собі щось купила.

Але той, кого назвали Сергієм Вікторовичем, уже підняв телефонну слухавку.

— Алло! Добрий день! Черговий? Ми тут для вас сюрприз приготували… Як хто? Давиденко з торгового центру. Так… У нас розповсюджувачка фальшивих грошових знаків. Молоденька зовсім, дівча… А куди вона дінеться? Звичайно, зачекає!..

Хвилин за двадцять до кімнати зайшов старший лейтенант міліції, а відразу за ним і Янин тато.

— Доню…

— Ви хто? — обірвав тата Сергій Вікторович.

— Це мій тато! Він зараз усе вам пояснить.

— Що трапилося? — насупившись, запитав тато. — І взагалі! Хто вам дав право затримувати неповнолітніх дітей?

— Ви тут не дуже! — втрутився старший лейтенант. — Це в неї вилучили фальшиві гроні і? — запитав він у сірого дядька.

Сергій Вікторович кивнув.

— У неї! Ось… — Він подав міліціонерові поліетиленовий пакетик, у якому лежали дві купюри по двісті гривень. — Одна нормальна, а одна фальшива. Тут навіть експертизи не погрібно. І так все зрозуміло…

Старший лейтенант зміряв Яну зневажливим поглядом

— Скажи, будь ласка, а звідки у неповнолітньої така велика сума грошей?

— Тато дав! — зухвало вигукнула Яна. — Він учора премію отримав. Таку, що ви і гадки не маєте!

— Яку премію? Донечко, ти щось плутаєш. І Ііякої премії я не отримував.

Я па на мить заніміла від здивування.

— А-а… А це? — Вона тицьнула пальцем у політиленовий пакет. — Ти ж сам мені дав… Вигягнув з отакенної пачки грошей… — Яна показала пальцями, якої товщини була пачка. — І дав… І сказав ще, що я теж заробила премію.

— Донечко, я просто дав тобі гроші. Витягнув з гаманця і…

— Так! — припинив їхню суперечку старший лейтенант. — Пропоную зараз поїхати до вас і подивитися цю пачку грошей. Якщо там усі гроші справжні, питань не буде. Ну, а якщо ні… То самі розумієте… Стаття сто дев’яносто дев’ята кримінального кодексу… У кращому разі — від трьох до семи… У гіршому, правда, до дванадцяти з конфіскацією майна. Ось так… Тому раджу гарненько подумати, як вас там…

— Петро Іванович Костенко.

— Саме так, Петре Івановичу. То була премія?

— Тату!

— Не було.

— Тоді їдемо до нас. Будемо розбиратися у відділку, — твердо закінчив старший лейтенант.

Він засунув пакетик з грошима в кишеню і підштовхнув Петра Івановича до виходу.

— Полегше! Ви чого штовхаєтесь? — обурився тато.

— Будете виступати — взагалі наручники одягну.

До кімнати зайшов ще один міліціонер з погонами сержанта.

— Пане старший лейтенант, довго ще? — запитав.

— Бери цього і пакуй! — скомандував старший лейтенант.

— А дівчина? — запитав сержант.

— Нехай іде собі… Куди вона дінеться?

Петро Іванович повернувся до Яни:

— Доню…

— Жодних розмов! — гаркнув на нього сержант і штовхнув у спину. — Ворушися! Розвелося тут фальшивомонетників… Плюнути нікуди!

Тата повезли. За ці півгодини настрій у Яни розвернувся на сто вісімдесят градусів. Ось лише щойно вона зайшла в торговельний центр абсолютно щаслива! У передчутті стати володарем чогось такого, чого раніше у неї не було… Такого, чого немає в інших дівчат… І, крім того, купленого за власним вибором. Не за маминим, не за татовим, а чого їй самій захотілося, те вона й купила! І це було найвагомішим приводом для прекрасного настрою. І раптом усе розвалилося! Гіркоти ще додавала татова загадкова поведінка. Чому це раптом він відмовився від того, що говорив учора? І якщо це не премія, то звідки у нього ціла пачка грошей?

Розділ 2

Хто? Де? Коли?

Додому Яна не зайшла, а забігла. Стривожені мама й тітка зустріли її на порозі ворохом запитань, першим з яких було: де тато?

— Тата забрала міліція, — коротко відповіла Яна, а сама кинулася до вішалки, знайшла татів піджак і без зайвих вагань залізла у внутрішню кишеню, з якої тато вчора дістав пачку грошей.

— Гей! Гей! Чи не забагато ти собі дозволяєш? — обурилася мама.

Яна, не слухаючи маму, кинулася до шафи і взяла з полиці великий пластиковий конверт, ву якому тато зазвичай зберігав документи і гроші.

— Яно! — скрикнула мама. — Що відбувається?

Але й у конверті грошей не виявилось. Яна перевела подих, сіла в кухні на стілець і коротко, але емоційно розповіла все, що трапилося в магазині півгодини тому. Мама й тітка були шоковані.

— Як це премію не давали? Він же сам вчора хвалився? — Мама розгублено розвела руками.

— А її справді немає, — відповіла Яна, — я ж при тобі перевірила. Там же ціла пачка грошей була, а тепер дуля з маком! Немає…

На кухню забіг Андрійко.

— Ма, є що-небудь поїсти?

— А ти все ще в інтернеті висиш? — строго запитала тітка Нюся. — Очманієш ще від цього іптернету! Сідай, я тобі борщику насиплю.

Андрійко прилаштувався за столом і заходився старанно працювати ложкою. У дворі загавкала Бечка.

— Я гляну, що там таке, — мовила Яна.

Вона вийшла на поріг і зараз же вбігла назад до хати:

— Мамо! Міліція! З татом…

Першим у дім зайшов старший лейтенант міліції, слідом за ним зайшов тато, а потім ще сержант і якийсь дядечко в цивільному.

— Старший лейтенант Бараболя, — відрекомендувався старший лейтенант. — Тут мешкають Костенки?

— Тут, — ледве кивнула мама, — а що?

— Як що? — здивувався лейтенант Бараболя. — Обшук у вас зараз робитимемо. На предмет виявлення фальшивих грошей та обладнання для їх виробництва. А ви, даруйте, хто?

— Дружина… Мама… Костенко Наталя Олександрівна.

— А я сестра. Я в гості приїхала… На день.

— Сержанте, збігай по понятих.

А потім почався справжнісінький «жах- жах!», як назвала все це мама. У хаті перевернули все догори дриґом, але тієї пачки грошей так і не знайшли. І в тата в гаманці, і в великому конверті гроші були, але в нормальній для сім’ї кількості. Ці гроші, всі до останнього папірця, перевірив той самий тип у цивільному, що зайшов у будинок останнім.

— Тут усе нормально, — оголосив він наприкінці перевірки. — Всі гроші справжні.

— Яно Костенко, ви казали про пачку грошей. Цілуй пачку! І де вона? — вимогливо запитав дівчинку старший лейтенант, краєм ока глянувши на зблідлого від хвилювання тата.

Яна була збентежена. Що відповідати? Адже пачка грошей була, вона ж її бачила, як зараз бачить оцього мерзенного міліціонера, який завдав сім’ї прикрощів, а то й біди. Але коли пачка зникла, значить, тато, певно, її сховав, а коли сховав, значить не дарма. Невже там були фальшиві гроші? Але тоді що ж виходить: тато дав їй