Читати книгу - "Пітьма наступає, ANNA SMILE"

Минуло ще кілька хвилин і вона отямилася. Це був лише напрочуд реалістичний сон і ніякого Ґрема, або когось схожого на нього вона не знає. Його просто не існує. Та й сестри вона теж не має.

Дівчина глянула на столик біля ліжка. Вона конкретно не зрозуміла що на ньому лежало, але це було схоже на медичну картку абощо. Мляво взяла її у руки й прочитала:

Джен Томпсон

19.11.2005

Відкрити її вона не встигла: до палати увійшов лікар.

Перевіривши крапельницю й запитавши про її самопочуття, він повідомив, що днів за три її можна буде виписувати.

Джен сподівалася, що скоро вона зможе піти додому й побачити усіх...

Минуло три дні. Ось вона вже майже впевнено крокує підземним метро. Зупинилася, очікуючи свій потяг.

Трошки було незвично бути відсутньою деякий час у реальному світі. Через це Джен трохи переймалася й переминала пальцями ремінь спортивної сумки, де лежали її особисті речі.

Під'їхав потяг, вона зайшла у вагон, але сідати не захотіла. Їй потрібно було проїхати лише кілька станцій.

Пролунав сигнал "Обережно, двері зачиняються...". На станції вона випадково бачить хлопця, що проходив повз її вагона. Джен заціпило. Хлопець ніби відчув її погляд на собі й озирнувся.

- Ґрем!

Але потяг вже, на жаль, почав набирати швидкість...

Кінець