Читати книгу - "Дружба трьох подруг. Книга 1. Нове знайомство, Katherine "

- Ясно. - відповів я. 

- Що тобі ясно? - спитала дівчина з каштановим волосся, яка як і її подруга дуже любить ображати людей. Я вже хотів відповісти, але мені не дали. Бо знову хтось крикнув шлюхи. Тільки це вже була дівчина. Я повернувся і побачив двох хлопців і чотирьох дівчат. Вони стояли і обзивали. Без усіляких причин. 

- Та заваліться там. - крикнув я. Це вже переходило усі кордони. Ненавиджу, коли мене перебивають. Я десь декілька секунд згадував, що хотів сказати, але через деяких сопляків, які вивчили нове слово і тепер ходять понти гонять, я забув, що хотів відповісти. Я вже повернувся щось відповісти, але їх вже не було. Та куди вони ділись? Дивлюсь, а дівчат вже наближаються до тих, хто їх обзивав. Я не втручаюсь, адже це не моя справа. Ніколи не можна втручатися у суперечки інших, бо потім крайнім будеш ти. Але дивитися, як на плюють мені не хотілося. А потім зрозумів, що через цю трійцю забув, що чекаю подругу і вона вже як 30 хвилин повинна була вийти. Я дзвоню Алінці аби спитати, де її носить, але вона відповіла, що не вийде. Я подивився повідомлення і реально, вона писала, що не зможе, але я не помітив повідомлення, бо дискутував з агресивними дівчатами. Я вже збирався піти, але згадав, що так і не почув, як їх звуть. Тому вже хотів підійти, а потім подумав * - Вони ж не будуть там вічно стояти і слухати в свою сторону образи, тому спитаю, коли повернуться. * І я не помилився вже через декілька хвилин дівчата повернулись. Настрою звісно у них не було, але вони й мені його зіпсувати намагались. 

- Що? - спитала русява дівчина, коли побачила, я на них дивлюсь.

- Нічого. Я щось сказав? - зробив я вигляд, що ніби не розумію про що вона.

- Чого тоді так дивишся? - спитала третя дівчина.

- Ну по-перше ви не сказали, як вас звуть. У нас така бесіда тільки що була. Не гарно навіть ім'я не спитати. - придумав я відмазку. А що? Яка їм справа? Вони ніби не погані, чому б не спитати. 

- Я - Саша. - представилась дівчина, а потім вказала спочатку на брюнетку біля себе, а потім на дівчину з русявим волоссям. - А це Віка і Віка.

- Приємно познайомитись. Я - Антон. - посміхнувся я.

- Ага. - відповіла Віка з русявим волоссям, а Саша подивилась на подругу поглядом типу "припини плюватись отрутою." 

- І довго вони вас ображають? - вирішив спитати я.

- Та ні. - відповіла Саша. 

- Зрозуміло. - відповів я. Я не знав чи варто питати про їхню сварку з тими малолітками, чи краще промовчати ? Я звісно знав, що краще мовчати, але було цікаво. - А що відбулося?

     Після мого питання вони подивилися на мене так ніби я щось жахливе сказав. Цікаво, віґони на всіх так реагують. Але відповіді я не почув, бо мені подзвонили. Я взяв телефон, на екрані висвітлилось ім'я "Льоша", я скинув. Він зараз дуже не вчасно.  Але через декілька секунд після того, як я скинув, він знову подзвонив. Я взяв слухавку.

- Що? Чого ти дзвониш? - спитав я.

- Ти чого такий злий? Не з тієї ноги встав чи що? - не розумів Льоша. - Я дзвоню аби спитати, де ти? Бо я у тебе вдома. Твоя мама сказала, що ти пішов гуляти десь годину тому.

     А й справді, чого це я? 

- Я з Аліною повинен був зустрітися, але вона не вийшла. Тому сиджу на лавці біля її дому. - відповів я. 

- Біля її дому? - здивувався Льоша. - Ого, несподіванка. Ти ж не любиш там гуляти? Чого ж так довго там сидиш?

- Та от, цікавих співрозмовників знайшов. - усміхнувшись сказав я і подивився на дівчат, які закотили очі. Хах, як подобається їх злити.

- Ти ж казав, що там нікого цікавого нема. - нагадав мої слова Льоша. 

- Мабуть я помилився. - відповів я, а потім додав. - А що ти у мене робиш? Ми ж сьогодні не повинні були іти гуляти. Ти ж зайнятий був.

- Вже не зайнятий давай дуй сюди. - наказав друг і я кинув слухавку.

- Що ж було приємно поспілкуватись. Бувайте. - звернувся я до дівчат. - Може ще зустрінемось.

- Бувай. - сказали вони в один голос. А здивувався, що не почув ніяких гострих слів у відповідь.