Читати книгу - "Чорничне Диво, Ольга Томашук"

Маленьке кошеня прямувало за течією. Навкруги було стільки цікавого та незнайомого, що іноді було аж страшно від почуттів, які її охоплювали. Вона йшла і думала про маму-кішку, про братиків і сестричок, про те, що сумує за ними, що їй не вистачає їхнього тепла. Від суму та спогадів на кругленькі оченята виступили сльози. І Чорничка заплакала гіркими сльозами. Раптом крізь сльози вона побачила щось яскраве, щось таке руденьке, як сонечко. Витерла лапкою сльози і почала придивлятися. Їй було цікаво, адже таких створінь вона бачила вперше. Великий рудий клубок котився то в одну сторону, то в другу. І видавав різні звуки. То попискував, то погавкував, то смішно по дитячому гарчав. Чорничка наважилася та підійшла ближче. Клубок зупинився і на неї витріщилися три пари хитрих, здивованих оченят. Вони обнюхали один одного і вирішили, що не становлять загрози один для одного і взагалі разом бавитись веселіше. За іграми та забавками вони не встигли помітити як прийшла ніч. Малі лисенята не хотіли розлучатися з Чорничкою і покликали її до себе додому, в нору. Коли вони прийшли до нори там на них вже чекала мама-лисиця. Вона була здивована, але ж не залишати дитину на вулиці. Так Чорничка провела ніч у лисячій норі. Зранку коли всі прокинулись, були вмиті та нагодовані маленьке кошеня попрямувало далі своїм шляхом. Вона добре розуміла, що не може залишитися з лисенятами, бо вона кішка і має лазити по деревах, а вони інакші і разом їм буде не зручно.

Так Чорничка далі прямувала своїм шляхом і не помітила як маленький струмочок почав перетворюватись на бурхливу, стрімку річку. І раптом, щось потягнуло її на інший берег. Вона просто відчувала, що має туди перейти. Але як? Коти не люблять воду і плавати. А ще вона така маленька, що її просто знесе вниз за течією. Сумна Чорничка сиділа на березі річки і не могла придумати як переправитись на інший берег. Жодного камінчика не видно з підводи. Аж раптом вона почула плескіт. Повернула свою маленьку, вухату голівку і побачила дивне створіння. Воно плило в її сторону, а потім і зовсім вилізло з води на берег і пішло в її сторону. Чорничка дивилась на це переляканими очима і навіть не помітила як її спинка вигнулась, кігтики вп'ялися в землю, а з рота пролунало шипіння. Хто ж знав, що це не чудовисько, а бобер. Бобер з байдужістю глянув на кошеня та пройшов повз. В нього було багато справ, треба будувати свою дамбу. А там, за Чорничкою, якраз були необхідні для цього гілки. Бобер взяв гілку та попрямував на своє будівництво. Гілки зашурхотіли по землі і привернули увагу кошеняти. Їй раптом захотілося спіймати ці шурхотливі гілочки і вона попрямувала граючись за бобром. Так, непомітно, вони разом дійшли до дамби. Чорничка з захватом дивилась на неї і не розуміла як бобер сам зміг побудувати таку велику споруду. Їй було цікаво все роздивитись і вона пішла вивчати, що ж це таке. Коли вона все уважно роздивилась та вивчила, зрозуміла, що змогла перебратися на інший берег. І задоволена та щаслива побігла далі.

Дерев на її шляху ставало все менше. Почали з'являтись якісь дивні кущі, з ягідками. Ягідки були чимось на неї схожі. Такі ж маленькі та кругленькі. Вона зупинилась, щоб уважніше роздивитись їх. Аж раптом кущі затріщали, зарухались і на неї викотилась страшна, кругла колючка. Яка ще й фиркала на неї. Чорничка не дуже злякалася, бо найстрашніше вона вже бачила .Що може бути страшніше бобра який вміє жити і у воді, і на землі? Вона з усією обережністю, яку мала, доторкнулась до колючок. Колючки фиркнули і показали свій ніс. Чорничка трошки відбігла, але продовжувала з цікавістю спостерігати за колючками. Колючки ще раз фиркнули і розгорнулися. Носик колючок почав принюхуватись і попрямував до Чорнички. Загрози ніхто не відчув, тому їжачок почав займатися своїми справами. Він збирав листячко для свого гніздечка. А ще ягідки та усіляких черв'ячків. Зібравши все, що йому було потрібно, їжачок попрямував до своєї схованки. Чорничка не хотіла знову залишатись одна та попрямувала за ним.

Поки вони йшли до схованки їжачка, Чорничка не помітила як втомилась. Коли вони нарешті прийшли, маленьке кошеня впало під кущик, згорнулося калачиком і заснуло. Прокинулась вона нічкою від тупотіння чиїхось лапок. Вигнула спинку, потягнулась і так їй добре стало, що аж замуркотіла. А тупоту ставало все більше і більше. І був він все голосніше і голосніше. Стало цікаво. І кицюня пішла на звук. Вона побачила багато колючок які кудись йшли. І вирішила прослідкувати за ними. Так їжачки привели її до якогось будинку. У дворі було спокійно. Ніяких монстрів вона не побачила, але добре чула ,що хтось плямкає з таким задоволення, що її животик вирішив їй нагадати, що голодний. Забуркотів так голосно, що їжачки злякались і припинили їсти. «А що це так смачно пахне?» – подумала Чорничка і пішла подивитись. Їжачки посунулись. Пропустили Чорничку до мисочки. Адже маленьких ображати не можна. Чорничка понюхала, несміливо лизнула язичком. Що це? Молоко? Звичайно не таке як у мами-кішки, але теж смачно і ситно, і так животику стало добре, і тепло. Наїлася і вирішила, що поживе трошечки з тими колючками, адже вони знають толк в їжі і знають де цю їжу можна знайти. Так пройшло декілька днів. В день відсипалась, а нічкою від'їдалась. І нібито було все добре, але її сердечку чогось не вистачало. Її тягнуло невідомо куди і невідомо навіщо. Але Чорничка була впевнена, що комусь вона дуже-дуже потрібна.

Одного ранку Чорничка прокинулась дуже схвильованою. Ніби в очікуванні, що щось от-от має статися. Але проігнорувавши свою тривожність мале та цікавське кошеня вирішило оглянути околиці. З їжачками їй було добре, весело, але цікавість не покидала її і було вирішено піти у розвідку. Там метелик, там жук, а ось полетіла гарна пташка...

Час минав дуже швидко, сонце вже припікало.  Чорничка вирішила трошечки подрімати під кущиком, у затінку. Малятко і не помітило як швидко заснуло. Спала вона міцно і довго. Не помітила як закінчився день та пройшла ніч.