Читати книгу - "Для тебе, Ірен Вастро"

 Обідаємо та йдемо відпочивати. Дивимося телевізор в обіймах одне одного, а потім засинаємо. Прокидаюся через те, що хтось намагається мене роздягти. Починаю панікувати. Розкриваю очі та бачу темний погляд Тараса. –Женю, кохана, мені так тебе не вистачає. Вилікуй мої муки.- каже він пристрасно цілуючи.

Підскакую з ліжка, прикриваючись пледом.

-Тарасе, ми ж домовлялися.- кажу я панікуючи.

-Так, але ми скоро одружимося. Ти в мене така красуня і я так хочу продовжити наше кохання.- каже він підходячи до мене з божевільним поглядом скануючи мене.

-Ні.Ні Я ще не готова. Будь ласка.- кажу я та бачачи, що я він підходить ближче зачиняюся в кімнаті.

-Женю, що за дитячий садок? Ти мені не довіряєш? Можливо я дарма тобі освідчився і ти мене зовсім не любиш?- каже грізно і стукає рукою в двері.

Починаю плакати, совзаючи по стіні.

-Добре, ти подумай, а я подихаю свіжим повітрям.- каже він та через декілька хвилин стукають вхідні двері. Швидко вдягаюся та беру з собою сумочку і телефон та йду з номера. Побуду серед людей. Я боюся повертатися назад. Виходжу на вулицю. Всюди горять ліхтарі, чути пісні, танці, шум молодіжних компаній. Тільки мені не весело. Можливо треба здатися? Я ж і справді скоро вийду за нього? Але щось мені не дозволяє це зробити. Так ми знайомі всього нічого, але Тарас підтримував мене коли померла бабуся, завжди  втішав, водив на виставки, кіно, в клуби. Його друзі дивилися на мене скептично, але він ніколи не давав мене нікому образити. Раптом я чую, як хтось плаче. Подивившись навколо я помічаю дівчину. Вона молодша за мене, шикарно одягнена, з довгим білим волоссям.

-Агов! У вас щось сталося? Я можу вам допомогти? - питаю я звертаючись до незнайомки.

Вона підняла на мене заплакані очі і промовила:

-Всі чоловіки – козли! Ненавиджу!- крикнула вона.

-Може не всі чоловіки?- питаю я.

-Не всі. Мій брат лише не такий. А цей… З Тимофієм ми зустрічалися два роки, вже мали б одружитися через два тижні. Приїхали на відпочинок в Карпати. І що далі? Спитаєш ти?- каже вона, витираючи сльози.

-І що далі? Я до речі Женя. – кажу  я незнайомці.

-Діана.- представляється вона. –А далі він говорить, що йде спати, а сам зустрічається з колишньою. Застала їх щойно в номері.- каже дівчина і знову гірко плаче.

Обіймаю її та намагаюсь заспокоїти. Коли Діана нарешті вилила мені душу, заспокоїлась,то  я розказала ій про свою проблему. На що вона сказала, що я правильно зробила, бо якщо кохає, то дочекається. Дівчина запрошує заночувати в неї, щоб вранці зі свіжою головою поговорити з нашими наречкеними, на що я охщче погоджуюсь. Вранці одягнувшись прямую в свій номер. Стукаю, але мені ніхто не відчиняє, проводжу ключ, але він не працює. Спускаюсь на ресепшен.

-Вибачте, я не можу потрапити в номер 112.- кажу свою проблему.

-Так. Бо цей номер уже звільнили, сьогодні рано вранці. – кажуть мені.

-Але там були мої речі!- кажу я.

-Ось валіза, яку вам залишив пан Тарас.- каже дівчина.

-Він поїхав звідси?- питаю.

-Номер звільнили. Мабуть. Ніяких повідомлень не лишали.- каже адміністраторка.

Набираю номер телефону, але ніхто не відповідає, а потім постійно зайнято.

-Що сталося? Невже це через те, що сталося вчора? І як мені тепер далі бути. Грошей у мене з собою мало. За все платив Тарас. В мене залишилося на каву з тістечком і все. Засмучена сідаю на лавку біля готелю і плачу. Можливо, якби я не водила хлопця за ніс усе було б добре. А тепер. Що робити зараз.

-Женю, ти?- питає знайомий  голос.

-Діано?- питаю здивовано.

-Що сталося?- питає сідаючи поряд.

Переказую свою історію, на що та каже:

-А я тобі казала, що всі вони - козли!  Я до речі свого вигнала і розірвала з ним усі стосунки. Тепер я у пошуку свого щастя.- каже задоволено.

-Молодчинка ти.- кажу я витираючи сльози.

-Я тобі допоможу з грошима. Куплю тобі білет.- каже Діана.

-Не треба. Я мабуть знайду собі якийсь підробіток. Зараз канікули, тому   за цей час зароблю трохи грошей.- кажу я.

-Я тобі допоможу. Я в цьому готелі не остання людина і де кого знаю Влаштуємо тебе на роботу покоївкою.- каже Діана.

-Дякую.- кажу вдячно.

-Немає за що. Жіночу солідарність ніхто не відміняв.- каже вона всміхаючись.

Любі мої читачі запрошую вас у нову романтичну історію Жені. Легко їй не буде, але за її витримку та добре серце вона отримує своє кохання.

Підтримуйте книгу та підписуйтеся на автора, хто цього ще не зробив.

 Ваша Ірен Вастро.