Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Після того дня уроків магії чомусь побільшало.

Ір'єну, як і раніше, ні про що не розпитували, ніби й так знали хто вона, доручали то рвану рану зашити, то зілля приготувати, а то й замінити чергову служницю. І останнє було найцікавішим, бо прибирати доводилося біля бібліотеки, а то й у ній. Можна було постаратися впоратися якомога швидше і почитати цікаву книгу. Або послухати як величезний блондин розповідає про захисний артефакт і пояснює, що поки що працює не так, де треба виправити і до чого готуватися сильним магам, насамперед Каяру з його змією. Це було дуже цікаво.

І Ір'єна слухала, вчилася, їла солодощі, які їй тягала з кухні подружка, майбутня нічна вовчиця, і була майже щаслива.

Якби ще можна було переконати батька, що він не має рації, вона була б щаслива повністю.

Але свого батька Ір'єна знала надто добре. Вона не була дурна і чудово бачила безліч його недоліків. У тому числі й упертість із самовпевненістю. І якщо він щось вбив собі в голову, його навіть боги, що зійшли з небес, не переконають. А бути тестем цілого імператора батькові дуже хотілося. А ще хотілося бути тим героєм, про якого напишуть у сувоях і кому поставлять пам'ятники на кожній другій площі.

Батько хотів урятувати імперію.

І бажання доньки його не зупинять і не переконають.

Дочка має бути слухняною і робити те, що наказує батько, а потім, можливо, чоловік.

А Ір’єні більше цього не хотілося. Та й заміж їй хотілося не дуже. Як показав приклад веселої матері абсолютно однакових хлопчиків, діти вміють з'являтися на світ і без заміжжя. А діти — єдине чого Ір'єна від цього заміжжя хотіла.

***

Чоловік прекрасної господині архіпелагу повернувся додому майже через місяць.

До цього кудись відправили три кораблі, завантажені нічними вовками та кількома сильними магами. Ір'єна невдовзі, склавши воєдино уривки випадково почутих розмов і те, що величезний блондин називав її батька упертим ідіотом, здогадалася, що вирушили вони до Трьохголового острова. Фактично щоб його захопити. Але Ір'єну це чомусь не дуже схвилювало. Батька вбивати не збиралися і добре. Головне, щоб її не вирішили туди повернути.

Старша лікарка почала вчити Ір'єну тримати вмираючих від поранення або ще чогось такого ж поганого. І дуже хвалила. І кидати цю вчительку дівчині зовсім не хотілося.

Ще не хотілося кидати подруг, яких удома в неї ніколи не було — батько вважав, що його дочці не годиться дружити з доньками купців і безтитульних дворян, не кажучи вже про служниць. А когось більш відповідного у місті не було.

До першої подруги — нічної вовчиці Ліми, яка любила солодощі — якось сама по собі додалася друга — Оринка. Оринка була дочкою рибалки. Встигла прославитися тим, що навіть коли ще не була вовчицею, а лише дванадцятирічним дівчиськом, що не відрізнялось від пацана, побила веслом аж трьох піратів, що забрели в селище і налякали старшу сестру. Оринку після цього ледь у юнги не взяли. Вона, за її словами, не стала б навіть заперечувати особливо. Але прийшов маг, обсміяв піратів за те, що їх дівчата б'ють, побачив в Орінці ледь тремтячий вогник магічного дару і, заплативши батькам відкупні на посаг сестри, забрав її з собою. Не кудись, а до столиці. У вовчу школу.

І Оринка вважала, що їй надзвичайно пощастило.

Втім, її родина теж так вважала, бо добра дівчина не забувала їм слати гроші. Адже крім лякливої ​​старшої сестри там було ще троє молодших.

Загалом, Оринка була хороброю, язикатою, знала безліч цікавих історій і теж любила солодке. А ще вона сама ловила рибу та ганяла кавалерів, які ходили за нею зграєю. Тому що дівчинка, яка не відрізнялася від хлопчика, взяла і виросла в красуню.

А як у їхню компанію влилася мрійлива елана Камена, не розуміли ні вовчиці, ні Ір'єна. Вона майже завжди мовчала. Солодке особливо не любила, воліючи поїдати яблука в неймовірних кількостях. Могла зупинитися і кілька хвилин розглядати листок, бо сподобався. І мило червоніла, коли Оринка скаржилася на набридливих хлопців і вголос мріяла про когось старшого, розумнішого й мужнішого.

Але Камена в компанію якось влилася, міцно до неї приросла, і коли вона взяла і не прийшла після того, як Ліма на очах у всіх принесла в лікарню цілий пиріг, подруги занепокоїлися і вирішили її пошукати.

Адже Камена неуважна. Раптом десь оступилася і кудись упала?

Втім, вони знайшли її на стіні, що обгороджує палац со-Ялата. Впізнали по улюбленій персиковій сукні, на цій стіні зовсім недоречній. Камена там стояла і дивилася на море.

Дівчата переглянулись і теж пішли подивитися. І встигли якраз вчасно, щоб побачити як до причалів підходить трищоглова баркентина, а потім портовими сходами піднімаються чоловіки. А їм назустріч вибігає Ліїн со-Ялата і повисає на шиї в одного з них, дригаючи ногами так, ніби була звичайним дівчиськом, а не благородною елана.

— Молодший Велівера повернувся, — зітхнувши, сказала Оринка. — Тепер зовсім не буде вільного часу.

— Да? — здивувалася Ір'єна, яка не уявляла, як і чим час Оринки може бути пов'язаний із чоловіком господині архіпелага.

— Я з його кола, — загадково пояснила подруга. — Робитимемо все відкладене і налагоджуватимемо неналагоджене. Добре хоч у мене не вистачило сили, щоб тримати неймовірний артефакт Валада. Ось у кого зовсім часу нема. І там навіть не відпросишся — захист зараз головне. Раптом маги короля знову ловлять драконів?

Ліма і навіть Ір'єна, котрій встигли розповісти про напад дракона, серйозно кивнули. А Камена, яка зуміла пропустити таку неймовірну історію повз вуха, тільки очима поплескала. І це при тому, що в неї сили для роботи з артефактом Валада вистачало. У неї вміння зосереджуватися дуже не вистачало. Тому її вчили про всяк випадок, якщо хтось із основних утримувачів кудись поїде. Але сподівалися, що їй ніколи й нікого не знадобиться замінювати.

***

А Юміл Велівера виявився майже точною копією батька. Тільки молодший і тендітніший. І дивився по-іншому, без мудрості у погляді та глузливості.