Читати книгу - "Інший, Silver Raven"

– Що?

– Що? – повторює Мін Фань.

– Ти на мене витріщаєшся. – Сухо говорить Лво Бінхе.

Чорна хмара туману навколо нього перетворилася ледь помітний серпанок.

– Я… пані Лі останнім часом погано себе почуває, тож… буде чудово, якщо ви поговорите з нею про щось приємне. Розумію…

– Гаразд. – Лво Бінхе кілька секунд помовчав. – Чому ти так за неї переживаєш?

– Бо вони з Лво Бінхе мене врятували. – Мін Фань усміхнувся.

– Врятували…?

– О, невже це Мін Фань і… Бінхе? Бінхе! – радісний голос пані Лі рознісся над вулицею. Мін Фань ледь устиг кинутися вперед і підхопити кошик, який жінка випустила з рук, приголомшена появою сина. Вона прикрила рот долонями, в очах з’явилися сльози. – Бінхе… – тихо видихнула пані Лі.

У Мін Фаня язик не повернувся сказати їй, що це інший Бінхе.

Вона потягнулася до нього, але Лво Бінхе обійняв її першим. Ще секунду тому він далеко від них, а вже зараз міцно обіймає жінку.

Що ж, здається, цей Лво Бінхе нічого поганого жінці не скаже. Яке полегшення.

– Ходімо, Бінхе… Мін Фаню, ти теж.

Мін Фань пропускає їх уперед і сам іде позаду. Якби це був їхній Лво Бінхе, він би проявив розуміння і залишив їх самих, але… Він хвилюється. І боїться, що цей Лво Бінхе все-таки скажи щось не те.

Але пані Лі говорить і говорить. Вона говорить про одне, потім про інше. Лво Бінхе просто слухає і киває. Мін Фань збентежений цим, але вдячний.

***

Лво Бінхе озирається. Вже якийсь час він не відчуває на собі прискіпливо погляду. Мін Фань спить.

– О, заснув-таки, добре. Йому так і не стало краще? – сумно питає жінка, поглянувши на Мін Фаня.

– Ні, – відповідає Лво Бінхе, припустивши з питання, що саме такою і має бути відповідь.

– Ох, стільки часу минуло, – вона притискає руку до щоки і хитає головою. – Пам’ятаю, як ти привів його всього у крові.

– Я? – Лво Бінхе настільки здивований цим, що забувається і вибивається з ролі.

– Уже забув? – прийомна мати іншого Лво Бінхе лагідно веде рукою по його голові. – Ти знайшов його на березі річки і привів до нас. Ми йому допомогли, а він у подяку привів нас у це місто.

Лво Бінхе стримує бажання запитати: що за дурня? В одному світі наставник поводиться інакше! В іншому прийомна мати жива, а зі скалкою в… тобто у них з шисьоном хороші стосунки. Здається. Він знову дивиться Мін Фаня.

– Твій дорогий шисьон прокинеться від такого уважного погляду.

– Мамо…

Вона сміється. Лво Бінхе зачарований цим сміхом. Він не розуміє, чому інший Лво Бінхе не тут.

Його заповнює заздрість.

***

– Я вже попросив вибачення, пане Лво. – Тихо говорить Мін Фань, досі почуваючись ніяково через те, що він заснув у чужому домі.

Вони ідуть вечірнім містом. Це ніби як оплата за нечемну поведінку Мін Фаня у чужому домі. Лво Бінхе крокує попереду. Мін Фань мружиться, коли дивиться на нього. Здається, що Лво Бінхе зараз зробить один крок і розтане у заході сонця.

– Мін Фаню…

– Так… Так?

Йому здалося, чи голос несподіваного гостя прозвучав якось інакше? Мін Фань мружиться. Серйозно, от треба йому стояти так, що червонувате світло сонця ніби омивало його з усіх боків?!

– Я хочу дещо зробити наостанок.

– Гаразд…

Мін Фань надто пізно реагує. Лво Бінхе дуже-дуже близько. Їхні подихи змішуються, на мить зникають і… навколо темрява.

– Шисьоне!

Це голос Нїн Їн’їн. Він блимає раз-другий і розуміє, що знаходиться на вершині Цін Дзін.

Який сильний…

– Шисьоне, я почала переживати. О! Ходімо! Наставник чекає. Він дуже гнівається, що ти пішов разом з тим поки…

– Шимей, не треба так говорити. – Зітхає Мін Фань.

Він не розуміє. Справді не розуміє, чому інший Лво Бінхе його поцілував. Мін Фань був упевнений, що не подобався йому. Тоді чому?

Мін Фань зітхає і йде за Нїн Їн’їн. Він все одно ніколи не дізнається відповіді.      

Вони з іншим Лво Бінхе більше не зустрінуться.

Ніхто не помітив у тілі Мін Фаня проблиску чужої сили.

Кінець